Два перших дні листопада у Католицькій Церкві присвячені пам’яті померлих – День всіх святих (1 листопада) і День усіх вірних померлих (2 листопада) слідують один за другим. Не випадково ці два свята ідуть один за одним – Церква в особливий спосіб підкреслює спілкування та єдність земної і небесної Церкви.
Вмирають всі, та не кожний відразу попадає на Небо. Перед тим як увійти в будинок, де гості збираються на святкування, кожних з них заходить з вулиці, де є бруд, калюжі від дощу, дороги вкриті грязюкою, в яку так чи інакше вляпаєшся, бо світла також не має … Тому той, хто входить в будинок на святкування має добре витерти ноги… І багато хто вже стоїть перед дверима Дому Отця мають очиститися, аби увійти до нього. Кожен має свої слабкості, у кожного за плечима свої гріхи, та той хто намагався жити з Богом, навіть і не досконало, може уповати на Боже Милосердя і не буде засуджений. Той, хто належав до Церкви Христової, слухав Боже Слово, робив усе щоб жити згідно Божих Заповідей, шукав і мав особисті відносини з Богом, то «уже очищений» (пор Йн13.10), йому залишилося тільки ноги очистити від бруду…
Одним із догматів віри Католицької Церкви є догмат про чистилище, який був сформований під час Ліонського Собору у 1274 році. Істинність католицького вчення про чистилище було підтверджено осібним декретом на Тридентському Соборі (1545-1563рр). Цім декретом було закріплено дві істини віри відносно чистилища – існування чистилища як посмертної кари та можливості допомоги душам у чистилищі через наші жертви та молитви, скорочуючи термін очищення душ.
Спомин всіх померлих вірних бере свій початок від кінця першого століття. Святий Одилон, бенедиктинець, був настоятелем відомого і славетного абатства Клюні, доволі молодого і духовно гарячого, а також впливового на той час для християнства європейського континенту. Готуючись до нового тисячоліття він, як і більшість його сучасників вважали що наступив духовно важливий момент, межа тисячоліть сприймалася як нагадування про «останні часи». І в 998 році св. Одилон впровадив день молитви за померлих на наступний день після Урочистості Всіх Святих. Дуже швидко інші бенедктинські монастирі перейняли цю практику.
В ті часи саме бенедиктинці активно провадили Євангелізацію по всій Європі. Практика молитви за померлих швидко почала поширюватися між іншими орденами, а там де не було чернечих орденів, єпископи єпархій запроваджували молитовний спомин померлих по парафіях і вже до XIIIст. молитви за померлих знала вся Західна Церква. З XIVст. почав поширюватися звичай відвідування цвинтаря, де влаштовували процесії до чотирьох вівтарів, закінчувалася процесія в храмі, де відбувалося п’яте молитовне стояння.
З 1915р. з дозволу папи Бенедикта XV кожний священик у день спомину Всіх Вірних Померлих може відправити три Святі Меси: перша – у намірах вірян, друга – за померлих, третя – у намірах Папи.
Ті віряни, що візьмут участь у Святій Месі і приступлять до Святого причастя, посповідаються і відвідають місце поховання, а також помоляться в намірах Святішого Отця, – Католицька Церква приділяє індульгенцію. Ця індульгенція жертвується в намірі когось із померлих. Молитви, що заносяться за них, можуть не тільки допомогти душам в чистилищі, але і зробити успішним їх заступництво за нас.
І крім цього, за побожне відвідання цвинтаря у дні від 1 по 8 листопада можна отримати повний відпуст за таких умов: сповідь, повна участь у Євхаристії (приступити до Причасття); відвідування кожного дня цвинтаря; молитва в намірах Папи Римського.
