Історія парафії

Коротка історія римо-католицької парафії м. Кам’янське (Дніпродзержинськ)

Дніпродзержинська римо-католицька громада Святого Миколая завдячує своєю появою будівництву Дніпровського заводу у селі Кам’янське (із 1936 року – місто Дніпродзержинськ). У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (ПРДМТ (рос.ЮРДМО)) придбало ділянку землі у селі Кам’янське і розпочало зведення металургійного заводу.

З-під Варшави на південь України було перевезено обладнання сталеливарного підприємства разом з робітниками і службовцями, які у 1888 році утворили кістяк католицької громади. Але дуже швидко з’ясувалося, що винайнятий у 1889 році молитовний будинок виявився занадто тісним для громади, що швидко зростала, і за ініціативи директора-розпорядника Дніпровського заводу Ігнатія Ясюковича, за проектом архітектора Хорманського, у Кам’янському в 1897 році було побудовано костел св. Миколая, що міг умістити до 500 парафіян. Першу службу відправили 14 травня 1898 року. Консекрація Кам’янського храму відбулася 25 вересня 1905 року, її здійснив єпископ Тираспольський Йосип Алоізій Кесслер.

До 1913 року населення Кам’янського збільшилося з 2-х до 40 тисяч чоловік, а кількість католиків складала майже 7 тисяч парафіян, лише дещо поступаючись губернській катеринославській парафії Святого Йосипа. Основну масу парафіян складали поляки, але були також італійці, французи, німці, чехи і прибалти.

Після революції, громадянської війни, голоду і масового виїзду із Кам’янського поляків, кількість парафіян місцевого костелу скоротилася до 427 чоловік. Наприкінці 1928 року на підставі інструкцій НКВС у Кам’янському було розпочато кампанію по закриттю молитовних будинків, і 12 грудня 1929 року костел було закрито і відібрано у віруючих. Настоятель костелу, ксьондз Яків Розенбах був заарештований, засланий на Соловки, а згодом, у 1938 році, розстріляний. У будівлі костелу влада відкрила польський клуб, і протягом наступних 60 років у ньому послідовно розташовувалися: збірний пункт військкомату, конюшня німецької понтонної частини (під час гітлерівської окупації), призовний пункт військкомату, філія університету марксизму-ленінізму, планетарій, морська школа ДТСААФ, майстерні художнього фонду, склад фірми «Меблі», кооперативи, спортивно-технічні секції ДТСААФ.

На початку 90-х років у Дніпродзержинську була створена «Ініціативна група з порятунку костелу», у складі якої не було жодної віруючої людини. До її складу входили: Ніна Циганок (директор музею історії міста), Михайло Васильєв (директор музею металургійного заводу), Олена Фесун (завідуюча відділом культури міськвиконкому), Олександр Слоневський (депутат міськради). Група обрала напрямок порятунку костелу через відродження католицької громади міста. 30 листопада 1991 року до Дніпродзержинську із Харкова приїхав о. Юрій Зимінський, який відслужив першу месу під стінами храму.

Згідно рішення Дніпропетровського облвиконкому №66 від 4 березня 1992 року було зареєстровано римо-католицьку громаду м. Дніпродзержинська та отримано дозвіл на передачу їй костелу Святого Миколая.

Настоятелем відродженої громади став ксьондз Мартін Янкевич, священик Люблінської єпархії, який пропрацював у Дніпродзержинську з 1992 по 1999 рік. Отець Мартін провів перші відновлювальні роботи.

6 грудня 1997 року костел Святого Миколая було вдруге освячено єпископом Кам’янець-Подільської єпархії Станіславом Падевським.

7 серпня 1999 року в парафії з’явилися брати-капуцини. Вони, під проводом настоятелів брата Блажея Суски OFM Cap, а потім брата Йосипа Хроми OFM Cap, брата Ярослава Федірчука OFM Cap, брата Адама Врубель OFM Cap та брата Владислава Гмирко OFM Cap продовжують відновлення храму і духовне зміцнення громади.

Олександр Слоневський
парафіянин костелу Святого Миколая

« »
Скринька для пожертв

Парафія святого Миколая

Copyright © 1898-2023 Усі права застережено.

Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволяється лише за умови посилання
(для інтернет-видань - гіперпосилання) на https://www.snicola.net