Отець Піо народився в П’єтрельчіни (Італія) 25 травня 1887р. Вже у ранній молодості Франческо (світське ім’я) мріяв про монастир, у якому ченці мали довгу бороду. У 1903р. його мрія здійснилась – він був прийнятий до новіціяту до Капуцинского Монастиря Братів Менших у Марконі (Провінція Фоджа). Шестирічне навчання в різних монастирях часто переривається постійними поверненнями в рідне село через слабке здоров’я. В соборі м. Беневенто 10 серпня 1910р. брат Піо був висвячений на священика. Після численних проблем, викликаних поганим здоров’ям, в 1916р. молодого священика було направлено до Монастиря Милостивої Божої Матері в Сан Джованні Ротондо, де він і залишався до кінця земного життя.
Тихий і лагідний, скромний і відкритий на Бога, молодий священик мав особливе Боже благословення. 20 вересня 1918р. отець Піо отримав видимі знаки Божої любові, а саме – стигмати, які носив на своїм тілі наступні 50 років. П’ять відкритих ран – на долонях, ногах і боці – рани, які отримав Ісус Христос на Голгофі. Містичний дар був ознакою його духовності, та одночасно стигматик відчував великі страждання: через кров що майже постійно витікала з його ран і застоювалася, через великі струп’я з обох сторін долонь, ступень, а також в підребер’ї. Ці рани викликали дуже велике страждання у святого і цей біль був найболіснішим особливо коли отець Піо служив Святу Месу. Люди, що були присутні на Месі, відчували враження, ніби сам священик переживає біль Господа Ісуса Христа під час розп’яття на Гогофі. Разом із стигматами священик отримав «запах святості». Незвичайне явище відразу ж привернуло увагу великої кількості людей з усіх областей Італії та з-за кордону.
Крім самих таємничих знаків на його тілі, завдяки одухотворенню Божому отець Піо міг зазирати до глибини людських душ. Зазвичай це виявлялося під час сповіді, віруючі чули від отця про свої найбільш затаєні гріхи.
Винятковий у сповіді і у вихованні душ, отець Піо багато молився і просив молитися інших. Завдяки його духовному керівництву народилися «Групи молитви». Дуже швидко вони почали поширюватися спочатку на території всієї Італії, а згодом і за кордоном. Отець Піо втілив у життя також ідею полегшення страждань, побудувавши за допомогою віруючих лікарню, яку назвав «Будинком полегшення страждань». Поступово лікарня перетворилася на справжнє лікарняне містечко, що призвело до бурхливого розвитку раніше пустельного регіону.
Свідоцтва про дар біолокації отця Піо виходять від нього самого. Очевидець згадує, як одного разу коли він розмовляв з отцем Піо, погляд отця несподівано став відсутнім. Тривало це досить довго, аби можна було подумати про внутрішню звичайну концентрацію. Коли отець Піо отямився, на питання, що трапилося, сказав, що був у свого брата в Америці.
Ці явища не могли не занепокоїти Святий Престол, тому було проведено багато розслідувань з метою встановлення достовірності як самих явищ, так і особистості отця Піо.
23 вересня 1968р. отець Піо помер у святості. 18 грудня 1997р. після завершення передбаченого законом канонічного процесу, Святіший Отець Іван Павло II оголосив його високоповажним. 21 грудня 1998р. у присутності Папи, кардинали на консисторії прийняли декрет, який визнавав чудо, що відбулося завдяки заступництву отця Піо, відкривши таким чином, дорогу для його беатифікації (тобто визнання його блаженним), яка завершилася 2 травня 1999р.
Саме безперервна молитва була джерелом всіх тих благодатей, які отець Піо отримував від Бога для віруючих. Він молився безперервно, вдень і вночі.
«Бога шукають в книгах, а знаходять в молитві, – писав отець Піо. – Кризи у вірі відбуваються через брак молитви. Бога знаходять не в книгах, але на молитві. Чим більше хтось молиться, тим швидше знаходить Бога, а його віра зростає. Діти мої, ніколи не нехтуйте молитвою. Моліться часто протягом дня. Тільки молячись, ви знайдете і отримаєте благодать Божу. Молитва – це хліб і життя душі, дихання серця, зустріч з Богом. Коли ви відчуваєте невпевненість, сумніви, страх, страждання, тоді особливо потрібно звертатися до Господа з молитвою і в ній знаходити підтримку і підбадьорення».
