Вмирають всі, та не кожний відразу попадає на Небо. Перед тим як увійти в будинок, де гості збираються на святкування, кожних з них заходить з вулиці, де є бруд, калюжі від дощу, дороги вкриті грязюкою, в яку так чи інакше вляпаєшся, бо світла також не має … Тому той, хто входить в будинок на святкування має добре витерти ноги… І багато хто вже стоїть перед дверима Дому Отця мають очиститися, аби увійти до нього. Кожен має свої слабкості, у кожного за плечима свої гріхи, та той хто намагався жити з Богом, навіть і не досконало, може уповати на Боже Милосердя і не буде засуджений. Той, хто належав до Церкви Христової, слухав Боже Слово, робив усе щоб жити згідно Божих Заповідей, шукав і мав особисті відносини з Богом, то «уже очищений» (пор Йн13.10), йому залишилося тільки ноги очистити від бруду…

Одним із догматів віри Католицької Церкви є догмат про чистилище, який був сформований під час Ліонського Собору у 1274 році. Істинність католицького вчення про чистилище було підтверджено осібним декретом на Тридентському Соборі (1545-1563рр). Цім декретом було закріплено дві істини віри відносно чистилища – існування чистилища як посмертної кари та можливості допомоги душам у чистилищі через наші жертви та молитви, скорочуючи термін очищення душ.

Спомин всіх померлих вірних бере свій початок від кінця першого століття. Святий Одилон, бенедиктинець, був настоятелем відомого і славетного абатства Клюні, доволі молодого і духовно гарячого, а також впливового на той час для християнства європейського континенту. Готуючись до нового тисячоліття він, як і більшість його сучасників вважали що наступив духовно важливий момент, межа тисячоліть сприймалася як нагадування про «останні часи». І в 998 році св. Одилон впровадив день молитви за померлих на наступний день після Урочистості Всіх Святих. Дуже швидко інші бенедктинські монастирі перейняли цю практику.

В ті часи саме бенедиктинці активно провадили Євангелізацію по всій Європі. Практика молитви за померлих швидко почала поширюватися між іншими орденами, а там де не було чернечих орденів, єпископи єпархій запроваджували молитовний спомин померлих по парафіях і вже до XIIIст. молитви за померлих знала вся Західна Церква. З XIVст. почав поширюватися звичай відвідування цвинтаря, де влаштовували процесії до чотирьох вівтарів, закінчувалася процесія в храмі, де відбувалося п’яте молитовне стояння.

З 1915р. з дозволу папи Бенедикта XV кожний священик у день спомину Всіх Вірних Померлих може відправити три Святі Меси: перша – у намірах вірян, друга – за померлих, третя – у намірах Папи.

Ті віряни, що візьмут участь у Святій Месі і приступлять до Святого причастя, посповідаються і відвідають місце поховання, а також помоляться в намірах Святішого Отця, – Католицька Церква приділяє індульгенцію. Ця індульгенція жертвується в намірі когось із померлих. Молитви, що заносяться за них, можуть не тільки допомогти душам в чистилищі, але і зробити успішним їх заступництво за нас.

І крім цього, за побожне відвідання цвинтаря у дні від 1 по 8 листопада можна отримати повний відпуст за таких умов: сповідь, повна участь у Євхаристії (приступити до Причасття); відвідування кожного дня цвинтаря; молитва в намірах Папи Римського.

Повний титул: Божою милістю король, Угорщини, Далмації, Хорватії, Риму, Галичини и Лодомерії.

Принцеса Єлизавета була третьою донькою угорського короля Андраша ІІ і Гертруди Меранської, з Далматської династії Андексів, однією з найвпливовіших династій у Європі.

Від наймолодших літ Єлизавета відкидала придворні розкоші й натомість постійно займалася справами милосердя — доглядала хворих і прокажених.

В Середньовіччі панували звичаї ще з дитинства укладати заручини між дітьми. Так і Єлизавета була заручена зі старшим сином Германа І, ландграфа Тюрінзького, представника такого ж впливового європейського роду Людовінгів, Германом. Після його передчасної смерті обидва впливові європейські роди вирішили не відмовлятися від ідеї зближення, і батьки заручили доньку з наступним спадкоємцем Германа І — Людвігом.

Князь Герман І Тюрінзький помер 1217 р., і управління князівством перейняв 17-літній Людвіг.

1221 року він побрався з 14-літньою Єлизаветою.

Вона стала  матір’ю трьох дітей — Германа ІІ Тюрінзького, Софії та Гертруди.

Герман Тюрінзький (1222—1241), пізніше успадкував трон свого батька; Софія (1224—1275) і Гертруда (1227—1297), згодом (у віці 21 р.), настоятелька монастиря премонстратенок в Альтенбергу при Ветцларі, яка  в 1348 році проголошена папою Климентом VI блаженною.

Була тіткою св. Кінги, бл. Йоленти Польської, св. Маргарити Угорської, галицької княжни Констанції. Св. Єлизавета Португальська її внучата племінниця.

Подружжя було щасливим. Людвіг Тюрінзький, цілеспрямований і часом навіть безжальний політик, був відданим своїй дружині з вірністю і делікатністю, що вирізнялися на тлі звичаїв його стану.

Єлизавета регулярно супроводжувала свого чоловіка в його подорожах, а коли це було неможливо, то зазвичай вбиралася в простий одяг темних тонів.

Життя Єлизавети повістує про те, що якось чоловік зустрівши її на вулиці, коли вона несла хліб у фартуху, щоб передати його бідним, він побачив у ньому лише троянди.

Легенда про її милосердя розповідає, як одного разу вона поклала до свого ліжка  прокажене  немовля, а її розгніваний чоловік, відкинувши покривало, побачив там не хворе дитя, а  Немовля Христа. Після цих чудес  ландграф дозволив своїй дружині займатися  благодійною діяльністю.

Її діяльна допомога вбогим і хворим знаходила і його підтримку; за свідченням служниць він навіть заохочував її до цього.

1223 року подружжя разом заснувало шпиталь у м. Ґота і щедро обдарувало його маєтками, надходженнями від яких він фінансувався протягом довгого часу.

Після смерті чоловіка в 1227 році вона відійшла від двору, і, як проста й матеріально вбога сестра, стала особисто доглядати за потребуючими.

Першим притулком для неї і трьох її дітей стала стайня.

1228 року вона заснувала Марбурзький шпиталь.

Згодом вона вступила до ІІІ Чину св. Франциска (Францисканського Ордену Світських, OFS)  й повністю присвятила себе служінню вбогим і покинутим.

Заробляла на життя працею своїх рук, живучи в лікарні, яку сама побудувала.

Повна заслуг перед Богом і людьми, на двадцять четвертому році життя, 17 листопада 1231 року, відійшла з цієї землі  по вічну нагороду в Небі.

Чотири роки по тому папа Григорій IX проголосив її святою.

Цю чудову жінку, яка більше за все хотіла єдності з Ісусом, бути схожою з Ним в ділах та милосерді, відчувати Його присутність в кожній людині, ми духовно зустрічали в нашій парафії під час подорожі ікони «Цариця Францисканського Ордену» з її мощами протягом трьох днів, 01-03 листопада.

Свята Єлизавета є покровителькою францисканців світських у Європі, медичних працівників, пекарів, членів благодійних  товариств.

Ландграфиню Тюрінзьку Єлизавету, терці ярку (францисканку світську)  почитають у римсько-католицькій, англіканській та лютеранських церквах.

Похована у Марбурзі, Німеччина.

Наталія Андрейченко OFS

За матеріалами: uk.wikipedia.org-wiki та dir.md-wiki

“Відбудуй Мою Церкву”,  – так покликав Господь Франциска, відкрив йому велику любов до Божого створіння у поцілунку прокаженого, збагатив його Святою Бідністю, огорнув Плащем Покори, Святості і Чистоти; подарував йому цілий світ у братах і сестрах, які за натхненням “Божого дивака” відкрили для себе Бога – як Отця, Ісуса – як Брата, Марію – як Матір.

Святий Франциск намагався наслідувати Христа в усьому, бути схожим на Нього, цінувати кожну мить зустрічі з Ним; бажав робити все можливе, щоб не розминутися з Ісусом, щоб не образити Його,  щоб дякувати Йому, щоб величати Його, щоб благословляти і прославляти Його у кожному створінні Бога. Святий Франциск, починаючи свій шлях за Господом, зняв з себе всю одежу і залишився нагим, бо нагота – це беззахістність. І як маленька дитина повністю залежить від своїх батьків, які піклуються про неї, святий Франциск довірився повністю своєму Небесному Отцю. Він оголив себе так, що між його душею і Богом залишилося тільки покривало плоті. Йому здавалося, що він став нагим, як розіп’ятий Ісус. Не вистачало тільки п’яти ран, які з’явилися згодом.

Протягом останніх восьми століть святий Франциск постійно пробуджує велику зацікавленість людей Євангелієм та заохочує  до  наслідування Ісуса Христа: вбогого, смиренного, покірного, лагідного й постійно радісного в любові.

Франциск, як кожна  молода  людина, шукав сенс життя. Він знайшов таємницю справжньої  свободи, радості  та щастя, коли  цілком довірився Богові  та пішов за Його голосом.

Спосіб життя святого Франциска  та  його товаришів завжди пробуджував і продовжує пробуджувати в багатьох людях прагнення досконалості за прикладом Христа й перших християн.

Святий Франциск бачив красу й доброту в усіх створіннях. Він любив квіти й пахучі трави; він любив воду, що біжить вистрибом, вгамовує спрагу, змиває бруд; любив небо – і чисте, і хмарне; любив родючу землю. Але найбільше він захоплювався світлом, як завжди новим чудом – світлом сонця, світлом вогню, і, говорив, що кожного ранку, як тільки зійде сонце, усі створіння повинні прославляти Бога, який створив його для нас. Вечорами треба дякувати Богові за вогонь, що світить для нас уночі.

Святий Франциск просив ласки так любити і так страждати, як його Господь. А оскільки він не уявляв собі любові без діл і страждань, то спершу пішов за люблячим і страждаючим Христом, потім відтворив наочно у вертепі Його Різдво, і йому не залишалося нічого більше, як відтворити у своїм тілі Розп’яття. І він так палко цього бажав, що Господь розділив з ним, як з другом, всю Свою любов і всю Свою Скорботу: Він розіп’яв його, як Сам був розп’ятий. Отримавши бажане, цей чоловік не сповнюється гординею, а самоусувається в подячному поклоні, щоб віддати цю перемогу єдиному Богові і вибухнути співом хвали, який і є досконалою молитвою без тіні думки про себе:

«Ти єдиний святий, Господи Боже, що твориш чудеса. Ти – сильний. Ти – великий. Ти – Всевишній. Ти – Цар всемогутній. Ти – Святий Отець, Цар неба і землі. Ти – Єдиний у трьох особах, Господи і Боже всеблагий. Ти – добро, єдине благо, найвище благо, Господи, Боже живий і істинний. Ти – ласка і любов. Ти – упевненість. Ти – спокій. Ти – тріумф і радість. Ти – справедливість і поміркованість. Ти – повне багатство. Ти – краса. Ти – покірність. Ти – цілісність. Ти – сторож і захисник. Ти – фортеця. Ти – потіха, Ти – наша надія. Ти – наша віра. Ти – наша насолода. Ти – наше вічне життя, великий і всеславний Господи, Боже всемогутній, милостивий Спасителю».

Від отриманих стигматів, ослаблений численними хворобами Франциск з Ассізі помер 04 жовтня 1226 року у віці 44 років. Стигмати він отримав на два роки раніше 17 вересня.

Орден Менших Братів заснований в XIII сторіччі святим Франциском (дата затверждення Устава Папою Інокентіем III – 29 листопада 1223 р.).           Особливий спосіб життя  святого Франциска   за Євангелієм дав початок великому руху віднови Церкви, що охопив  також  і тих, хто не міг вступити до Першого (чоловічого) чи Другого (жіночого)  Ордену. Цей рух світських увійшов в історію під назвою Третього Ордену (Терціарії), який тепер називається Францисканським Орденом Світських (стара назва – Брати  і сестри Покаяння).

Святий Франциск і його товариші допомагали  людям  усвідомити те, що не обовязково перебувати за мурами монастиря для того, щоб осягнути досконалість  християнського життя.  Адже святими можуть  стати також і світські особи – в родинному житті  та  виконанні своїх професійних обов’язків.

Протягом минулих 800 років цим шляхом, що був відкритий святим Франциском Ассізьким, пройшли  сотні тисяч людей.

В Україні перші спільноти Світських Францисканців  з’явилися вже в XIY сторіччі. Такий спосіб життя у євангельському братерстві завжди  захоплював  народ  нашого  краю.  Жорстоке переслідування Церкви після Жовтневого перевороту не могло знищити в серцях людей бажання йти цим чарівним шляхом  до  нашого Отця Небесного, який був  нам  вказаний святим Франциском.

«Мої брати і сестри, хочу вас всіх відправити до Раю.» – святий Франциск.

ФОС парафії св. Миколая м. Кам’янське

Я хрещу вас водою … Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Нам простіше звертати увагу на все зовнішнє: на видимі знаки і прояви. Коли людина під час молитви плаче, ми говоримо, що його торкнувся Дух Святий. Іноді під час молитви хтось падає або відчуває якісь почуття. Для інших важливо, щоб священик поклав руки, доторкнувся, зробив щось особливе. Нам простіше повірити в Божу дію, коли бачимо якісь зовнішні прояви і складно повірити, якщо їх немає. Коли пророк велів Неєману зануритися в Йордані (2 Цар 5:10-14), то він не міг повірити, адже йому теж здавалося, що потрібно щось особливе, значиме, а не просто зануритися в Йордані.

І послав Єлисей до нього посла, говорячи: Іди, і вимиєшся сім раз у Йордані, і вигоїться тіло твоє тобі, й очистишся.
І розгнівався Нааман, і пішов і сказав: Ось я подумав був: він вийде до мене, і стане, і закличе Ім’я Господа, Бога свого, і покладе свою руку на те місце, і вилікує прокаженого…
Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дамаські річки, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я вимитися в них, і стати чистим? І повернувся він, і пішов у гніві.
І підійшли його раби, і говорили до нього, і сказали: Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся і будеш чистий!
І зійшов він, і занурився в Йордані сім раз, за словом Божого чоловіка. І сталося тіло його, як тіло малого хлопця, і став він чистий! (4 Цар 5: 10-14)

Іоанн Хреститель каже нам сьогодні, що його хрещення – це тільки знак, воно не несе сили. Це вода і нічого більше. А ось те, що несе Христос – це вогонь і сила. Багатьом з нас дуже важко повірити в те, що сила у Господа, а не у людини.

Часто ми готові шукати людей, особливі практики, якихось фахівців, і зволікати зі зверненням до Господа. Нещодавно мене вразив фрагмент книги пророка Осії. Подивіться, як сильно Господь звинувачує людей за те, що у важкі хвилини вони шукали допомоги у людей і не зверталися до Нього, чи не шукали у Нього сили. Подивіться, як багато претензій у Господа!

Вони всі гарячі, як піч, і суддів своїх пожирають. Усі царі їхні попадали, між ними нікого нема, хто б кликав до Мене.
Змішався Єфрем із народами, Єфрем став млинцем, що печеться неперевернений.
Його силу чужі пожирають, та про те він не знає, вже й волосся посивіло в нього, а того він не знає.
І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не вертаються, і не шукають Його у всім цім.
А Єфрем став, як голуб, нерозумний, немудрий: закликають в Єгипет, а йдуть в Асирію.
Як підуть вони, розтягну Свою сітку над ними, стягну їх додолу, мов птаство небесне, за злобою їхньою Я їх караю.
Горе їм, бо від Мене вони відійшли, погуба на них, бо повстали вони проти Мене! Хоч Я викупив їх, та вони проти Мене говорять неправду.
І вони в своїм серці не кличуть до Мене, як виють на ложах своїх, точать сварку за хліб та вино, і відступають від Мене.
А Я їх картав, їхні рамена зміцняв, а вони зло на Мене задумують…
Вони навертаються, та не до Всевишнього, стали, немов той обманливий лук… Упадуть від меча їхні князі за гордість свого язика, це їхня наруга в єгипетськім краї! (Ос 7: 7-16)

Навіщо хрестив Іоанн?

Якщо хрещення Іоанна не мало ніякої сили, то навіщо тоді він хрестив? Обряд занурення у воду не мав сили. Це був всього лише символ. Ну, як наприклад, «ключі від міста», якими ми ніколи нічого не відкриємо. Це тільки образ. У хрещенні Іоанна мала значення сама підготовка. Іоанн закликав усіх до покаяння, змінити своє життя, відвернутися від зла, він готував шлях Ісуса. Отже, хрещення Іоанна нібито нічого не змінювало, але люди що хрестилися були готові прийняти прощення від Ісуса.

Служіння Іоанна Хрестителя показує нам, що перш, ніж впустити Господа у своє життя, потрібно прийняти правду про свій гріх. Необхідно не тільки його назвати, але і докласти всіх зусиль, щоб цей гріха більше не повторився. Все це називається покаянням – назвати гріх і відвернутися від нього на 180 градусів. Поки ще немає сповіді, Господь не прощає гріх, бо спочатку має бути покаяння. Сповідь не може відбутися без покаяння. Це, насамперед, стосується тяжких гріхів.

Мені доводиться бути свідком (на жаль, не так часто), коли люди кажуть, що вони не можуть сповідатися, бо ще не зробили необхідної роботи, не відреклися від гріха, не прийняли відповідні рішення і не зробили належні кроки. Це і є покаяння, яке повинне відбутися перед сповіддю. І це процес. Часто покаяння не спадає на одну хвилину, бо воно не почуття. Покаяння – це вибір, тверде рішення волі. І без цього кроку ми не зможемо впустити Господа в наше життя.

Тому обмивання водою з рук Іоанна – це лише символіка. Іоанн показував, що як вода омиває нас від нечистоти, так Господь змиє нас від гріхів. І коли прийшов Христос, Іоанн вказав на Нього: ось Господь у якого сила і вогонь, ось Хто обмиє нас.

Навіщо хрестився Ісус?

Виникає логічне запитання: якщо Ісус не мав гріха, то навіщо Він хрестився? У Євангелії ми читаємо, що Ісус відразу ж вийшов з води. Він не сповідував гріхів, так як інші. Тому питання звучить ще голосніше: навіщо було потрібно все це?

Відповідей, напевно, буде декілька. Ісус не мав гріха, але Він прийняв на себе всі наслідки гріха. Коли згрішив Адам, то відразу ж виник страх, недовіра до Бога, з’явилося бажання у своїх помилках звинуватити Господа і Єву. Це все наслідки гріха. І, крім того, ми на собі несемо торбу усілякого багажу. Христос, приймаючи людську природу, бере на Себе всі наслідки гріха. Тому апостол Павло напише:

Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.
Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать. (Євр 4:15-16)

Хрещення Ісуса – це знак того, що Христос зійшов до всіх немощів людини. Все, що ми переживаємо, відомо Йому. Немає такої теми, яку Він не розумів би. Хтось влучно означив, що Ісус увійшовши у води Йордану чистим, вийшов, несучи на собі наслідки і нечистоту гріха всього людства і на всі віки.

Друга причина, по якій хрестився Ісус – це одкровення Отця і Духа. Люди почули голос небесного Отця і побачили Святого Духа у вигляді голуба – знака надії. Це нагадувало момент, коли Ной випускав цього птаха, щоб дізнатися, чи закінчився потоп. Також і Дух Святий у вигляді голуба – це надія для людей. Може щось зміниться, закінчиться потоп гріхів, нарешті, наступить порятунок. Євангеліст Матей пише, що було чути голос «Це Син Мій Улюблений», а Лука подає як «Ти Син Мій Улюблений». Отже, голос цей був важливий слухачам і самому Ісусу. З одного боку Бог Отець показує Свого Сина людям, а з іншого зміцнює Сина перед місією, адже саме після Хрещення Ісус починає свою діяльність.

Чому це оголошення відбулося саме під час хрещення, а не в якійсь іншій момент? Особисто мені здається, що своїм хрещенням з рук Іоанна, Ісус хоче показати і підтвердити важливість завдання, яке виконував Іоанн. Наша місія від Господа, життя в Господі, наше спасіння і прощення гріхів – все залежить від того, покаємося ми чи ні.

Щоб Слово стало плоттю …

1. Шукаєш ти силу у Господа, або просиш тільки знаків і переживань? Уважно прочитай і подумай Ос 7:7-16. Що особисто тобі каже Господь через цей текст?
2. Чи належним чином дбаєш про своє покаяння, або просто готуєшся до обряду Святої Сповіді?
3. Подумай над тим, що Ісус знає всі твої переживання і проблеми. Він для того прийшов у цей світ і хрестився, щоб допомогти тобі в конкретній твоєї історії.

За матеріалами: KATOLIK.ru
Автор: о. Олександр Жерносек

Спочатку Богоявлення для віруючих об’єднувало цілих три події: Різдво, поклоніння волхвів і Хрещення Христа в Йордані. Цього канону досі дотримується Вірменська Церква, представники якої не були на Халкидонском Соборі в 451 році. Перші згадки про свято зустрічаються на рубежі II і III століть. На початку V століття (за деякими джерелами на кінці IV століття) католики стали святкувати Різдво 25 грудня, а 6 січня збереглося за святом Богоявлення.

У католицькій традиції свято Богоявлення пов’язане саме з поклонінням волхвів, тому в багатьох країнах воно називається святом Трьох Королів. В латинському обряді урочистість Хрещення Господнього святкується в наступну неділю за Богоявленням. Натомість в православній традиції (а також у східному обряді) Богоявлення пов’язується зі спогадами Хрещення Господнього. У церквах на урочистість Богоявлення освячують воду, золото, крейду і ладан. У ряді країн існує традиція писати на дверях храмів і будинків латинські літери C+M+B і додається рік, як символ перших літер латинської фрази «Christus mansionem benedicat», що означає «Хай благословить Христос цей дім».

]]> https://www.snicola.net/bogoyavlennya-gospodnye/feed/ 0 https://www.snicola.net/urochistist-presvyatoj-bogorodici-marij/ https://www.snicola.net/urochistist-presvyatoj-bogorodici-marij/#respond Thu, 31 Dec 2015 22:02:42 +0000 https://www.snicola.net/?p=5900 Перший день Нового Року – це восьмий день від Різдва Христового. Згідно іудейським законам, кожного новонародженого хлопчика належало в цей день обрізати. На завершення октави Різдва, дякуючи Богові за пришестя на світ Спасителя, Церква справляє Урочистість на честь Богоматері, через Яку сповнилися обітниці про таємницю Відкуплення, що були дані всьому людству. У цей день ми віддаємо особливу честь богоматеринства Пресвятої Діви Марії, і дякуємо Її також за те, що Своєю материнської опікою Вона оточує весь Народ Божий.

Посвячення Пресвятій Діві Марії першого дня року, що розпочинається, має й інше значення. Матір Ісуса явлена ​​людям, як найдосконаліше творіння і як перша з тих, хто скористався дарами Христа. Прагнення особливо спомину Матері Божої зародилося ще в ранньому християнстві. Церква на Заході вже в VII ст. вибрала для цього день 1 січня.

Це свято включив в літургію Церкви Папа Пій XI в 1931р, в пам’ять 1500-річного ювілею Ефеського Собору (431), та призначив для нього день 11 жовтня. Літургійна реформа 1969р. возвела це свято в ранг обов’язкових і перенесла на день 1 січня. Ця дата обрана не випадково: в останній день октави Різдва Господнього доречно, після оспівування подячних гімнів втіленому Слову, віддати належну честь Його Пресвятій Матері.

Приготування

• Встановлюємо і прикрашаємо ялинку, прибираємо в оселі і святково прикрашаємо кімнату де на Вігілію збереться уся родина.
• Стіл вкриваємо святковою білою скатертиною, під яку можна покласти трохи сіна, яке буде нагадувати про Віфлеєм та народження Ісуса у стайні.
• Вечеря складається з 12 пісних страв та куті.
• Святе Письмо, свічка і оплатки кладемо також на святковий стіл.
• Не ставимо і не вживаємо алкогольні напої.
• Обов’язково накриваємо на одну персону більше. Це знак того, що ми пам’ятаємо про тих, кого немає поруч з нами, про самотніх і бездомних, бідних і покинутих. Можна проявити свою християнську любов, запросив до себе на Вігілію того, кому немає з ким зустріти цей вечір, когось бідного або самотнього.
• Не залишайте все на “останню хвилину”, приготуйте кімнату і стіл своєчасно.
• Святвечір розпочинається з появою першої зірки в небі, яка символізує віфліємські зорі.

Перебіг вігілійної вечері

1. Спів колядки:

2. Вступ до Євангелія: (робить голова родини):

Моя дорога родина! Сьогодні ми з усіма католиками світу святкуємо Вечір Різдва Христового. Бог так полюбив світ, що послав Свого Єдинородного Сина, щоб цей світ спасти. У своїй незбагненій любові Син Божий став людиною, зростав в людській родині, жив серед таких як і ми простих людей, щоб кожен міг увійти в родину Божу.

Сьогодні Ісус хоче прийти в нашу родину. Ісус у Слові Божому, яке сталося Тілом заради нашого спасіння сьогодні приходить до нас. Уважно будемо слухати це слово, щоб Ісус зміг народився в нас.

3. Читання фрагменту Євангелія: Лк 2, 1-12

Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли всі записатися, кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеем, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. І от коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді.

Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осяяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.”

Молитва голови родини:

Добрий Боже, Ти так нас полюбив, що віддав Свого Сина заради нашого спасіння. Сьогодні Ти обдаровуєш нас і увесь світ радістю Його пришестя. Дякуємо Тобі, Боже, за те, що Ти завжди був у житті нашої родини, за всі благодаті, які ми отримали (можна перерахувати конкретні справи, за які висловлюється подяка).

Просимо Тебе, наш Небесний Отче, про мир на всій землі, щоб люди зрозуміли, що ми всі – одна велика родина і кожен з нас покликаний любити свого ближнього. Віддаємо Тобі, Боже, нашу країну, наше місто (село), нашу родину, друзів і знайомих, нехай і в нашому, і в їхньому житті запанують радість, мир і злагода. Просимо Тебе, Боже, за всіх, хто зараз найбільше страждає, за всіх бідних, хворих, за всіх сиріт, самотніх, покинутих, за тих, хто в цей вечір не має їжі, за тих, хто зустрічає свято, не маючи даху над головою – візьми їх під свою опіку, допоможи їм в їхніх потребах, щоб вони пізнали Твою любов і свідчили про неї іншим.

Пам’ятай, Боже, про всіх, хто перебуває в дорозі, хто зустрічає цю святу ніч далеко від рідного дому – охороняй їх на їхніх шляхах, щоб вони щасливо повернулися до своїх родин.

Відпусти всі провини нашим померлим (можна назвати імена) і обдаруй їх вічною радістю у Твоєму Царстві.

Вчини, Боже, щоб ми, осяяні славою Твого Єдинородного Сина і нашого Спасителя, в нашому щоденному житті керувалися Твоїми заповідями. Нехай в житті кожного з нас здійснюється Твоя свята воля. Через Христа, Господа нашого.

Усі присутні відповідають: „Амінь“.

Все це відбулося недалеко від місцевості, яку індіанці називали Гваделупа, тому Діву Марію стали величати Гваделупською. Вважається, що саме з того моменту індіанці почали масово навертатися у християнську віру. З часом популярність Діви Марії поширилася далеко за межі Мексики, і сьогодні вона вважається покровителькою обох Америк – Північної і Південної.

«Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!

Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Мт 3:1-12

Ось, гряде Господь… Гряде Спаситель, але ніхто нічого не помічає. Світ живе, як звичайно, в повній байдужості до подій. Про прихід Господа знають лише Марія і Йосип, якого сповістив Ангел. Світ перебуває у пітьмі. А Христос все ще перебуває в лоні Марії. Іудеї продовжують сперечатися про Месію. Вони навіть не підозрюють, що Він так близько. Лише деякі справді очікують утіхи Ізраїля: Симеон, Ганна … Час Адвента – це час очікування.

У давнину «адвент» означав прибуття царя і імператора в якусь певну провінцію. Цей термін також вживали, коли кесар вступав на трон. І християни, народ Нового Завіту, є тією самою «провінцією», яку приходить відвідати Бог Немовля. «Він є Цар, який зійшов у цю бідну провінцію, якою є земля, і Він обдарував нас Своїм відвідуванням, прийнявши нашу плоть, ставши людиною, як ми. Адвент закликає нас знову побачити цю присутність, нагадує нам, що Бог не усунувся від світу, що Він не відсутній, не залишив нас на власне свавілля, але йде нам назустріч різними способами, які ми повинні навчитися розпізнавати», – сказав Бенедикт XVI.

Під час Адвенту Церква закликає нас до більш ревної молитви. У молитві ми перебуваємо під дією Духа Божого, який вчить Церкву молитися. Тому під час Адвенту Церква молиться: «Боже, зроби так, щоб коли Христос прийде і постукає у двері, то застане нас невсипущими в молитві і в прославлянні Твого Імені. Зміцни нашу пильність в очікуванні Твого Сина, щоб ми вийшли Йому назустріч з запаленими лампадами». Ці запалені лампади – це молитва, вчинки милосердя, любов до Бога і ближніх.

У другу неділю Адвенту разом з першою свічкою запалюють другу свічку, звану «Віфлеємською». Ця свічка нагадує про подорож Марії та Йосипа до Віфлеєму й про народження Месії у Віфлеємі.

Основним кольором, що прикрашає святилище храму в передріздвяні тижні, виступає фіолетовий, як королівський колір, що проголошує прихід Царя. Іноді замість фіолетового використовується яскраво-синій, що також відноситься до королівських кольорів.

Час Адвента

З першою неділею Адвенту Церква починає новий літургійний рік. Зміна літургійних років має трирічний цикл (А, Б, В або латинськими А, B, C), з читанням певного Євангелія для кожного року: по неділях на рік А читається Євангеліє від Матвія, в рік B Євангеліє від Марка, в рік С Євангеліє від Луки. У цьому році 29 листопада розпочинається Адвент року С, під час якого ми будемо читати Євангеліє від Луки. Літургійний рік – це відрізок часу, за який Церква проходить всю таємницю порятунку, що вчинив Ісус Христос. Таємницю, яка, будучи занадто насиченою і наповненою змістом, щоб її можна було зрозуміти і прожити відразу і повністю, поділяється у часі, щоб ми могли вкусити і засвоїти різні її аспекти та вимірювання. Літургійний рік ділиться на час Адвенту, Різдво, Великий Піст, Великдень, рядовий час.

Час Адвента: Гряди, Господь Ісус!

Слово «адвент» означає «пришестя-очікування». Воно має подвійну характеристику: це час підготовки до свята Різдва, в якому ми згадуємо перше пришестя Сина Божого до людей; а також час, коли серця людей прямують до очікування другого пришестя Христа наприкінці часів і історії, коли Він прийде судити живих і мертвих. Час Адвента триває чотири тижні (з неділі, найближчої до 30 листопада, до Першої вечерні Різдва). Цього року період Адвенту починається з Першої вечерні неділі 29 листопада. Дні з 17 по 24 грудня являють собою час найбільш інтенсивної підготовки до Різдва. Облачення цього літургійного періоду – фіолетового кольору. Цей колір символізує надію і очікування зустрічі Ісуса, смиренність і готовність прийняти Його в наше життя. По неділях Адвента не вимовляється «Слава в вишніх Богу», але читається Символ віри.

Вінок Адвента

Це символ Адвента, що виражає шлях очікування Спасителя. Він складається з великого кола, в який вплетені гілки сосни або ялинки. У вінок вставлені чотири свічки (вони можуть бути різної висоти), які позначають чотири тижні Адвенту. Свічку – або дві, три або чотири свічки – можна запалити на початку Євхаристійного богослужіння, після проповіді або в іншій доречний момент. Такий вінок можна поставити і вдома, де вся родина буде збиратися навколо нього на молитву. Сьогодні ми запалюємо першу свічку вінка Адвенту. Ця свіча, фіолетового кольору, називається «свічкою пророка» і закликає нас до надії.

Боже, Отче милосердний, всі ми з надією дивимося у майбутнє: ми потребуємо надії. Навколо себе ми бачимо стільки проблем: у людей, у сім’ях, на роботі, у громадському та політичному житті. Іноді нам здається, що зло сильніше добра, що егоїзм бере гору над любов’ю, що розбіжності знищують світ. Ми потребуємо надії. У Сину Твоєму, який став заради нас людиною, Ти обіцяв нам благо: зміцни нашу віру в Тебе, зміцни нашу надію.

За матеріалами: Радіо Ватікана