Правила для вірних

По-перше, повний відпуст для тих, які відвідають цвинтар і помоляться за померлих, навіть лише в думці, призначений згідно з правилами на окремі дні від 1 по 8 листопада, може бути перенесений і на інші дні цього місяця, вільно обрані окремими вірними, також і не послідовні між собою. По-друге, повний відпуст, призначений на 2 листопада з нагоди спогадування всіх померлих вірних для тих, які побожно відвідають церкву або каплицю та прокажуть «Отче наш» і «Вірую», може бути перенесений не лише на неділю перед або після урочистості Всіх Святих, але на інший день листопада, на вільний вибір окремих вірних.

«Похилі віком, хворі та всі ті, які через серйозні причини не можуть виходити з дому, наприклад, через обмеження, накладені компетентною владою на період пандемії, щоби запобігти скупченню багатьох вірних у священних місцях, вони можуть отримати повний відпуст, духовно єднаючись з усіма іншими вірними, повністю віддаляючись від гріха та з наміром сповнити, як тільки це стане можливим, три звичні умови (Сповідь, Причастя та молитва в наміренні Святішого Отця), проказавши перед образом Ісуса або Пречистої Діви Марії побожні моління за померлих», – зазначається у декреті, пропонуючи також роздуми над євангельськими уривками, призначеними на заупокійні літургії, чи діла милосердя, жертвуючи Богові страждання та незручності свого життя.

Заклик до душпастирів

Аби полегшити осягнення «Божих благодатей через душпастирське милосердя», Апостольська Пенітенціарія щиро заохочує всіх священиків, наділених відповідними повноваженнями, «з особливою великодушністю» посвятитися служінню Святого Таїнства Покаяння та уділянню Святого Причастя хворим. У цьому контексті нагадується також про Заувагу Апостольської Пенітенціарії щодо Святого Таїнства Примирення в актуальній ситуації пандемії від 19 березня 2020 року.

Врешті, всіх священиків заохочується відслужити три Святі Меси в день спогадування всіх померлих, відповідно до приписів Апостольської Конституції «Incruentum Altaris» Папи Венедикта XV.

Джерело: https://www.vaticannews.va/

Коротка біографія єпископа

Станіслава Падевського OFMCap

18.09.1932 – Народився у Новій Гуті (поблизу Монастириська) на Тернопільщині

1945 – Переселений разом з родиною до Польщі у Нижню Сілезію; навчався у педагогічному та загальноосвітньому ліцеях

27.08.1950 – Вступив до Ордену Братів Менших капуцинів у Кракові; філософську та богословську освіту отримав в їхній Вищій Духовній Семінарії

24.02.1957 – Висвячений на священика у Кракові єпископом Станіславом Роспондом

1961-1966 – Вивчав гуманітарні науки (спеціалізація славістика) у Люблінському Католицькому Університеті та Ягелонському Університеті у Кракові

22.06.1966 – Отримав диплом магістра на підставі праці ‘Слов’янські справи у польській та латинській літературі часів Зигмунда Старого’

197? – Приїжджав в Україну на допомогу місцевим священикам

1988 – Повернувся в Україну і працював у різних парафіях, у тому числі Барі, Полонному та інших; з часом отримав українське громадянство

13.04.1995 – Призначений Кам’янець-Подільським єпископом-помічником

10.06.1995 – Висвячений на єпископа у Кам’янець-Подільській катедрі архієпископом (співконсекратори – аєп. Мар’ян Яворський та єп. Ян Ольшанський)

10.10.1998 – Призначений Львівським єпископом-помічником

04.05.2002 – Призначений дієцезійним єпископом (ординарієм нової Харківсько-Запорізької дієцезії

10.07.2002 – Урочисте впровадження (інгрес) першого Харківсько-Запорізького єпископа-ординарія до Харківської катедри

06.06.2003 – Голова Комісії Чоловічих Орденів і Згромаджень

05.11.2008 – Голова Комісій Чоловічих Орденів і Згромаджень та Загального Душпастирства

19.03.2009 – Святіший ОтецьБенедикт XVI прийняв зречення з кафедри Харківсько-Запорізької дієцезії, подане свого часу єпископом Станіславом Падевський.

Після закінчення Служіння Ординарія Харківсько-Запорізької дієцезії повертається до Польщі і направлений до спільноти капуцинів в Кєльцах. Та однак бачачи велику потребу служіння, невдовзі повертається в Україну, незважаючи на численні хвороби продовжує нести Христа потребуючим.

01.07.12 – Повертається знову до Польщі де вищий настоятель направляє його до спільноти капуцинів Сендішові Малопольському

29.01.17 – Зі своєї монастирської келії в Сендішові Малопольському відійшов до Господа, щоб разом зі всіма святими очікувати на воскресіння померлих.

Сохранить

Сохранить

Сохранить

“Сьогодні в нашій Харківсько-Запорізькій єпархії відбувається урочисте закриття Дверей милосердя. В усій Католицькій Церкві, на всіх континентах це відбулося або минулої неділі, 13 листопада, або в в деяких єпархіях як і у нас в суботу, 19 листопада. Останнім закриває Двері Милосердя Папа Франциск 20 листопада в Базиліці Святого апостола Петра у Ватикані. Тому і ми в Запоріжжі зібралися, щоби взяти участь у такому обряді, – нагадав єпископ Ян Собіло усім вірним.  – І сьогодні вдень надійшла інформація з Посольства Ватикану, Апостольської Нунціатури, що Святий Престіл вирішив, щоби один храм в Україні залишив відкритими Двері Милосердя, тому в одному з храмів в Україні не відбудеться закриття Святих Дверей, як це було передбачено, і цим храмом є Санктуарій Бога Отця Милосердного у Запоріжжі”, – оголосив владика Ян.

Як пояснив єпископ Ян Собіло, є кілька причин, чому Апостольська Столиця прийняла щодо України саме таке рішення. Запорізький Санктуарій освячений на честь Бога Отця милосердного, також він знаходиться у прифронтовій зоні і межує з територіями, де тривають військові дії. І саме у Запоріжжі знаходиться Комітет Акції “Папа для України”, який від імені Святішого Отця Франциска надає допомогу потребуючим людям, що постраждали від військових дій на сході України.

“Тому храм Бога Отця Милосердного у Запоріжжі і далі буде користуватися всіма привілеями Ювілейного Року Божого милосердя”, – підсумував єпископ.

Джерело: Папа для України

Напередодні завершення Ювілейного року Милосердя минулої неділі у всіх кафедральних соборах світу відбулося офіційне закриття Святих Дверей.

Виняток склали врата центральноафриканського столичного собору Бангі, які – перші в світі – в листопаді минулого року відчинив Папа Франциск. За словами президента помісної єпископської конференції монс. Д’єдонне Нзапалаінгі, це стане «знаком того, що кожен день – це час милосердя. Нехай цей Ювілейний рік Милосердя покладе край війні і принесе справедливість всім жертвам конфлікту, особливо біженцям», додав центральноафриканський архієпископ, який в наступну суботу – в супроводі імама і лідера євангеліків Банги – прибуде до Ватикану для отримання кардинальського сану з рук Папи Франциска.

Святі врата римської Латеранской базиліки були закриті під час церемонії, яку очолив кардинал-вікарій Агостіно Валліні. «Остаточна доля світу залежить не від людей, а від Божого милосердя, – підкреслив кардинал. – Милосердя не є проявом слабкості, а навпаки, сили, великодушності і потужного сяйва велелюбної всемогутності Небесного Отця». Господь завжди приймає кожного з нас і радіє з нашого повернення до Нього, зазначив єрарх, підкреслюючи, що людина по-справжньому живе тільки тоді, коли вона «дарує любов і справедлива до ближніх».

Про любов і братерство говорив кардинал Сантос Абріль-і-Кастельо, який очолив закриття Святих Дверей в римській базиліці Санта-Марія Маджоре. В кінці Ювілейного року «Христос запитує нас про нашу любов до Бога і до братів», зазначив кардинал. На цій дорозі святості «ми потребуємо провіднику, тобто в материнській долоні Пресвятої Богородиці», яка вказує вірний шлях до Христа. Єрарх нагадав про слова Папи Франциска, виголошених 1 січня на церемонії відкриття Святих Дверей базиліки: «Кожен, хто переступає цей поріг, може бути впевнений, що поруч з ним буде Пресвята Діва Марія».

За матеріалами: ru.radiovaticana.va

Він народився 1 травня 1925 року в Модені. Після закінчення навчання на юриста вступив до згромадження паулістів. Священицькі свячення прийняв 1954 року. Був призначений екзорцистом Римської архидієцезії 1986 року. Його вчителем був о. Кандідо Амантіні.

199о року о. Ґабріель заснував Міжнародне товариство екзорцистів, яке очолював до виходу на пенсію у віці 75 років (2000 рік), але залишився почесним головою Товариства. Воно об’єднує сотні учасників.

В одному з інтерв’ю сказав: «Диявол — це дух, ангел, який став демоном, хоча зберіг свою ангельську природу (тому він невидимий)».

Отець Ґабріель відомий тим, зокрема, що сам провів тисячі екзорцизмів. На 2013 рік він згадував, що звершив їх «близько 160 000», хоча багато з них були проведені над однією й тією само людиною, не над різними.

Він відкрито говорив про свою діяльність екзорциста, її значення для Церкви та світу. Заявляв, що демони полюбляють атакувати політиків, що проти демонів дуже дієвим є звертання до св. Йоана Павла ІІ, що «Ісламська держава» — демонічне утворення, що названий на ім’я у Старому Завіті демон «спеціалізується» на руйнуванні сімей та що сучасні святі, такі як Падре Піо, справді боролися з демонами за свого життя.

За матеріалами: radiomaria.org.ua

Ординарій Києво-Житомирської дієцезії архиєпископ Петро Мальчук помер сьогодні вночі.

Архиєпископ Петро перебував у Білорусі на Євхаристійному конгресі. Причина смерті наразі невідома. Припускають, що могли бути проблеми з серцем. Архиєпископа знайшли у кімнаті вже померлого.

Заупокійна Літургія відбулася сьогодні в соборі святого Олександра у Києві о 18:00. Службу очолив апостольський нунцій в Україні Клаудіо Ґуджеротті.

«Петро побіг до гробу» (Лк 24,12). Які думки могли хвилювати розум і серце святого Петра, в том час, коли він біг? Євангелія розповідає нам, що Одинадцятеро, між якими був Петро, не увірували свідченню жінок, їхньому пасхальному звіщенню. Навпаки, «ці слова здавалися їм порожньою вигадкою» (Лк 24,11) У серці Петра, отже, гніздився сумнів, супроводжуваний багатьма негативними думками: смуток з приводу смерті улюбленого Учителя та розчарування з приводу того, що три рази відрікся від Нього під час страстей.

Однак, існує одна деталь, яка вказує на переміну: Петро, вислухавши жінок та не повіривши їм, «все-таки, підвівся» (Лк 24,12). Він не залишився сидіти, щоб роздумувати, не залишився зачиненим у домі, як інші. Він не дозволив, щоб понура атмосфера цих днів ним заволоділа, ані щоб ним заволоділи сумніви; він не дозволив, аби його поглинули докори сумління, страх чи безперервні балачки, які нікуди не ведуть. Він шукав Ісуса, а не себе самого. Він віддав перевагу шляхові зустрічі й довірі, і так, як був, підвівся й побіг до гробу, звідки повернувся «повний подиву» (Лк 24,12). Це був початок Петрового «воскресіння», воскресіння його серця. Не впадаючи у смуток та пітьму, він залишив місце для голосу надії: він дозволив, аби Боже світло увійшло до його серця, не намагаючись його приглушити.

Також і жінки, які рано-вранці вийшли, щоби вчинити діло милосердя, щоб принести пахощі до гробу, пережили такий же досвід. Вони були «перелякані, схиливши свої обличчя додолу», але були вражені, почувши слова ангелів: «Чому шукаєте живого між мертвими?» (Лк 24,5).

Також і ми, як Петро та жінки, не можемо віднайти життя, якщо залишаємось сумними та в безнадії, замкнувшись в собі самих. Відчинімо, отже, перед Господом наші опечатані гроби, кожен з нас знає їх, щоб Ісус увійшов і дав життя; принесімо Йому каміння наших образ та тягарі минулого, важкі брили немічності та падінь. Він бажає прийти та взяти нас за руку, щоб витягнути нас із журби. Ось це перший камінь, який слід відкотити цієї ночі: брак надії, яка закриває нас у собі самих. Нехай же Господь визволить нас від цієї жахливої пастки, від того, щоб бути християнами без надії, які живуть так, ніби Господь не воскрес, а центром життя є наші проблеми.

Ми бачимо і постійно бачитимемо проблеми біля себе та в собі. Вони завжди існуватимуть, але цієї ночі слід просвітити ці проблеми світлом Воскреслого, в певному значенні «євангелізувати їх». Євангелізувати проблеми. Пітьма і страхи не повинні притягати погляд душі та заволодіти серцем, послухаймо слів Ангела: Господь «не тут, Він воскрес!» (Лк 24,6). Він – наша найбільша радість, Він завжди поруч і ніколи нас не розчарує.

У цьому полягає основа надії, яка не є простим оптимізмом, ні психологічним станом або добрим побажанням для того, щоби підбадьоритися. Християнська надія – це дар, який Бог нам дає тоді, коли ми виходимо із себе та відкриваємося для Нього. Ця надія не розчаровує, тому що у наші серця був влитий Святий Дух (пор Рм 5,5). Утішитель не чинить так, щоб усе виглядало добрим, не усуває зло чарівною паличкою, але вливає справжню силу життя, що не є відсутністю проблем, але впевненістю у тому, що Христос, Який задля нас переміг гріх, смерть і страх, любить нас і нам простив. Сьогодні свято нашої надії, відзначення цієї впевненості: ніхто й ніщо не зможе відділити нас від Його любові (пор Рм 8,39).

Господь є живий і бажає, щоб Його шукали між живими. Після зустрічі з Собою Він запрошує кожного нести пасхальне звіщення, пробуджувати та воскрешати надію в серцях, обтяжених смутком, у тих, кому важко відшукати світло життя. Цього сьогодні дуже потрібно. Забувши про себе самих, ми, як радісні слуги, покликані звіщати Воскреслого своїм життя та через любов. В протилежному випадку будемо просто міжнародною структурою з великою кількістю послідовників та добрими правилами, але нездатною дарувати надію, якої спрагнений світ.

Як можемо живити свою надію? Літургія цієї ночі дає нам добру пораду. Вона вчить нас пам’ятати, пам’ятати про Божі діла. У дійсності, читання розповіли нам про Його вірність, історію Його любові до нас. Живе Боже слово здатне залучати нас у цю історію любові, живлячи надію та оживляючи радість. Про це нам також пригадує Євангелія, яку ми вислухали: ангели, щоби влити у серця жінок надію, кажуть: «Пригадайте, що Він вам казав» (Лк 24,6). Пам’ятати слова Ісуса, пам’ятати все те, що Він учинив у нашому житті. Не забуваймо Його слова та Його діла, бо втратимо надію, станемо християнами без надії. Зберігаймо, натомість, пам’ять про Господа, про Його доброту та Його слова життя, які нас зворушили. Пам’ятаймо їх та повторюймо, щоб стати ранковими сторожами, які вміють розрізняти знаки Воскреслого.

Дорогі брати й сестри, Христос воскрес! І ми маємо можливість відкритися та прийняти Його дар надії. Відкриймося на надію та вирушаймо в дорогу. Нехай же пам’ять про Його діла та Його слова буде промінним світлом, що в довір’ї спрямовує наші кроки до тієї Пасхи, якій не буде кінця.

Джерело: uk.radiovaticana.va

На голові Розіп’ятий мав царський вінець, а не терновий. Мав одежу священика, або царські шати. На Його обличчі не було ані фізичних страждань, ані ознак смерті (Східна Церква зберегла цю традицію донині). Під час Великого Посту такі зображення прикривали тканиною, що допомагало віруючим зосереджуватися на стражданнях Христа.

Ця традиція дійшла до наших днів. І хоча Церква знає страждаючого Ісуса, у Неділю Великого Посту, усі розп’яття та зображення Спасителя на Хресті в храмах закриваються фіолетовою тканиною, яку зніме священик під час Літургії страстей Господніх у Страсну П’ятницю.

Звідки взявся звичай закривати хрест під час Великого Посту? У середньовіччі з початком Великого Посту вівтарі завішували сукном, яке мало назву «пісне сукно». Цей звичай бере початок у ХІ столітті. Пов’язано це було з традицією ранішньої Церкви, коли публічним грішникам не дозволялося не тільки знаходитися поруч вівтаря, а навіть дивитися на нього.

Великій Піст розпочинався з акту покаяння і визнання правди про свою гріховність. Про це постійно нагадував вівтар, що символізує Христа, закритий для очей віруючих. Одночасно це був пост для очей вірян, які були виключені з візуальної участі у Святій Месі. Завіса примушувала віруючих переживати Святу Месу в атмосфері таємничості і укриття.

З ХІІІ століття починає поширюватися традиція закривання хрестів і зображень Христа. В Месалі, який було випущено до ІІ Ватиканського Собору є пояснення, що звичай закривання зображення Ісуса має метою підкреслити винищення Спасителя. Інше популярне пояснення стосується Євангелія від св. Йоана. В один з днів цього періоду читається уривок коли Ісус вийшов з храму і пішов в укриття. Все це має на меті сприяти віруючим глибше закарбувати зображення Христа розп’ятого у своїх серцях і пам’яті.

Стародавні хрести були оздоблені дорогоцінними каменями і зазвичай не мали тіла Спасителя. Тому під час посту потрібно було закривати символи тріумфу і багатства та роздумувати на Стражданнями Христа.

Архієпископ Антоній Нововєйскі дав найбільш виразні роз’яснення щодо цього звичаю – ця завіса була символом печалі і покаяння, які повинен понести грішник, аби йому знову було дозволено підняти очі на велич Бога, чиє Обличчя своїми беззаконнями як би закрив для себе; виражає приниження Христа, закриває славу Його Божества і чинить Ісуса каменем спотикання для юдеїв і дурістю до поган, щоб у воскресінні, на кшталт розірваної завіси, відкрити приховану за ними яскравість і силу Втіленого Бога.

Отець Павел Станішевскі

Фото Божена Штайнер

За матеріалами: kmc.in.ua

Вігукуючись на волю Папи Франциска, висловлену в буллі «MisericordiaeVultus» у п. 17, Комісія у справах Літургії при Конференції римсько-католицьких єпископів України хотіла би звернути увагу душпастирів на деякі аспекти молебню «24 години для Господа», який проходитиме у рамках Року Милосердя.

Хоча весь перебіг молебню покладено на парохів храмів, у яких відбуватиметься цей молебень, вважаємо за потрібне нагадати наступне:

1. Молебень повинен відбуватися 4-5 березня ц.р. Оскільки Папа Франциск розпочинатиме його у Римі о 16 год. за київським часом, не варто цього молебню починати раніше від Папи.
2. Парохам слід заздалегідь скласти план молебню і оприлюднити його, щоби парафіяни, а зокрема різні спільноти та молитовні групи, могли теж дієво долучитися до молебню.
3. Центром цього молебню має бути таїнство Покаяння і Примирення, тому не повинно бракувати священиків для сповіді. Якщо немає можливості, щоби священики увесь час були в конфесіоналі, слід визначити і оголосити вірним години сповіді.
4. Молебень варто почати і закінчити Месою. Весь час молебню може тривати адорація Ісуса у Пресвятому Таїнстві. Завершити весь молебень слід урочистим благословенням.
5. Під час молебню, який повинен мати покутний характер, не повинно бракувати молитов та співів саме покутного характеру. Проте можна використовувати й інші традиційні побожні практики та молитви: розарій, коронку до Божого милосердя, Хресну дорогу, молебень до Страстей Господніх, співи псалмів та читання Святого Письма, Молитву годин. Рекомендується також молитися молитву Малих годин до Божого милосердя.
6. Нагадуємо, що 5 березня 2016 р. випадає перша субота місяця. В цей день за заступництвом Марії, відкритої для Духа Святого, проситимемо для нас і наших близьких про дар покаяння та навернення.
7. Під час цього молебню особливо заохочуємо молитися за мир у нашій державі.
8. Долучаємо матеріали для використання їх під час молитовного чування «24 години для Господа».

Покутне богослужіння у період Великого Посту

Молитви до Божого Милосердя

Малі години на честь Божого милосердя

Адорація на Великий Піст

Комісія у справах Літургії 

Римсько-Католицького Єпископату України

Монс. Клаудіо Ґуджеротті народився 7 жовтня 1955р. у Вероні (Італія) . 29 травня 1982р. був висвячений у священики. Інкардинований до Веронської Дієцезії. Після завершення студії зі Східних мов та літератур, здобув наукову ступінь магістра зі Святої Літургії.

З 1981р. по 1984р. доцент з Патрології при Теологічному Інституті св. Дзено в Вероні. З 1982р. по 1985р. доцент зі Східної Теології та Літургії при Інституті екуменічних студій у Вероні.

У 1985р. вступив на службу Святого Престолу при Конгрегації у справах Східних Церков, займав посаду Заступника секретаря цього Дикастерія від 17 грудня 1997р.

Доцент з Патрології, Вірменської мови та літератури при Папському Східному Університеті, є автором різних публікацій. Володіє кількома давніми та сучасними мовами: латинська, грецька, класична та сучасна вірменська, курдська, англійська, французька.

7 грудня 2001 призначений Апостольським Нунцієм в Грузії та Вірменії.
13 грудня 2001 призначений Апостольським Нунцієм в Азербайджані.
15 липня 2011 призначений Апостольським Нунцієм в Білорусі.
13 листопада 2015 призначений Апостольським Нунцієм в Україні.

За матеріалами: catholicnews.org.ua