Правила для вірних

По-перше, повний відпуст для тих, які відвідають цвинтар і помоляться за померлих, навіть лише в думці, призначений згідно з правилами на окремі дні від 1 по 8 листопада, може бути перенесений і на інші дні цього місяця, вільно обрані окремими вірними, також і не послідовні між собою. По-друге, повний відпуст, призначений на 2 листопада з нагоди спогадування всіх померлих вірних для тих, які побожно відвідають церкву або каплицю та прокажуть «Отче наш» і «Вірую», може бути перенесений не лише на неділю перед або після урочистості Всіх Святих, але на інший день листопада, на вільний вибір окремих вірних.

«Похилі віком, хворі та всі ті, які через серйозні причини не можуть виходити з дому, наприклад, через обмеження, накладені компетентною владою на період пандемії, щоби запобігти скупченню багатьох вірних у священних місцях, вони можуть отримати повний відпуст, духовно єднаючись з усіма іншими вірними, повністю віддаляючись від гріха та з наміром сповнити, як тільки це стане можливим, три звичні умови (Сповідь, Причастя та молитва в наміренні Святішого Отця), проказавши перед образом Ісуса або Пречистої Діви Марії побожні моління за померлих», – зазначається у декреті, пропонуючи також роздуми над євангельськими уривками, призначеними на заупокійні літургії, чи діла милосердя, жертвуючи Богові страждання та незручності свого життя.

Заклик до душпастирів

Аби полегшити осягнення «Божих благодатей через душпастирське милосердя», Апостольська Пенітенціарія щиро заохочує всіх священиків, наділених відповідними повноваженнями, «з особливою великодушністю» посвятитися служінню Святого Таїнства Покаяння та уділянню Святого Причастя хворим. У цьому контексті нагадується також про Заувагу Апостольської Пенітенціарії щодо Святого Таїнства Примирення в актуальній ситуації пандемії від 19 березня 2020 року.

Врешті, всіх священиків заохочується відслужити три Святі Меси в день спогадування всіх померлих, відповідно до приписів Апостольської Конституції «Incruentum Altaris» Папи Венедикта XV.

Джерело: https://www.vaticannews.va/

Вмирають всі, та не кожний відразу попадає на Небо. Перед тим як увійти в будинок, де гості збираються на святкування, кожних з них заходить з вулиці, де є бруд, калюжі від дощу, дороги вкриті грязюкою, в яку так чи інакше вляпаєшся, бо світла також не має … Тому той, хто входить в будинок на святкування має добре витерти ноги… І багато хто вже стоїть перед дверима Дому Отця мають очиститися, аби увійти до нього. Кожен має свої слабкості, у кожного за плечима свої гріхи, та той хто намагався жити з Богом, навіть і не досконало, може уповати на Боже Милосердя і не буде засуджений. Той, хто належав до Церкви Христової, слухав Боже Слово, робив усе щоб жити згідно Божих Заповідей, шукав і мав особисті відносини з Богом, то «уже очищений» (пор Йн13.10), йому залишилося тільки ноги очистити від бруду…

Одним із догматів віри Католицької Церкви є догмат про чистилище, який був сформований під час Ліонського Собору у 1274 році. Істинність католицького вчення про чистилище було підтверджено осібним декретом на Тридентському Соборі (1545-1563рр). Цім декретом було закріплено дві істини віри відносно чистилища – існування чистилища як посмертної кари та можливості допомоги душам у чистилищі через наші жертви та молитви, скорочуючи термін очищення душ.

Спомин всіх померлих вірних бере свій початок від кінця першого століття. Святий Одилон, бенедиктинець, був настоятелем відомого і славетного абатства Клюні, доволі молодого і духовно гарячого, а також впливового на той час для християнства європейського континенту. Готуючись до нового тисячоліття він, як і більшість його сучасників вважали що наступив духовно важливий момент, межа тисячоліть сприймалася як нагадування про «останні часи». І в 998 році св. Одилон впровадив день молитви за померлих на наступний день після Урочистості Всіх Святих. Дуже швидко інші бенедктинські монастирі перейняли цю практику.

В ті часи саме бенедиктинці активно провадили Євангелізацію по всій Європі. Практика молитви за померлих швидко почала поширюватися між іншими орденами, а там де не було чернечих орденів, єпископи єпархій запроваджували молитовний спомин померлих по парафіях і вже до XIIIст. молитви за померлих знала вся Західна Церква. З XIVст. почав поширюватися звичай відвідування цвинтаря, де влаштовували процесії до чотирьох вівтарів, закінчувалася процесія в храмі, де відбувалося п’яте молитовне стояння.

З 1915р. з дозволу папи Бенедикта XV кожний священик у день спомину Всіх Вірних Померлих може відправити три Святі Меси: перша – у намірах вірян, друга – за померлих, третя – у намірах Папи.

Ті віряни, що візьмут участь у Святій Месі і приступлять до Святого причастя, посповідаються і відвідають місце поховання, а також помоляться в намірах Святішого Отця, – Католицька Церква приділяє індульгенцію. Ця індульгенція жертвується в намірі когось із померлих. Молитви, що заносяться за них, можуть не тільки допомогти душам в чистилищі, але і зробити успішним їх заступництво за нас.

І крім цього, за побожне відвідання цвинтаря у дні від 1 по 8 листопада можна отримати повний відпуст за таких умов: сповідь, повна участь у Євхаристії (приступити до Причасття); відвідування кожного дня цвинтаря; молитва в намірах Папи Римського.

«Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19).

Дорогі брати й сестри,
Кожного року через Матір Церкву, Бог «дає Своїм вірним приготуватися з радістю, очистивши серце, до святкування Пасхи, щоб вони […] черпали з її таїнств відкуплення повноту нового життя в Христі» (Префація Чотиридесятниці 1). Таким чином, від Пасхи до Пасхи, можемо прямувати до сповнення того спасіння, яке ми вже отримали завдяки Христовому пасхальному таїнству: «бо ми надією спаслися» (Рм 8,24). Це таїнство спасіння, яке вже діє в нас під час земного життя, є динамічним процесом, який включає також історію та все створіння. Святий Павло приходить до ствердження: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19). Саме в цій перспективі хочу поділитися з вами кількома пропозиціями для роздумів, які супроводитимуть наш шлях навернення під час цієї Чотиридесятниці.

1. Відкуплення створіння

Відзначення Пасхального Тридення Христових страстей, смерті та воскресіння, що є вершиною літургійного року, щоразу запрошує нас пережити шлях приготування, усвідомлюючи, що наше уподібнення до Христа (пор Рм8,29) – це неоціненний дар Божого милосердя.

Якщо людина живе як Божа дитина, якщо живе як відкуплена особа, що піддається проводові Святого Духа (пор Рм 8,14) та вміє розпізнавати та впроваджувати в життя Божий закон, починаючи від того закону, що вписаний в її серці та в природі, вона чинить добро також і створінню, співдіючи в його відкупленні. Ось чому створіння, як каже святий Павло, має нестримне бажання, щоб об’явлись Божі діти, тобто, ті, які втішаються благодаттю Ісусового пасхального таїнства, повноцінно живуть його плодами, призначеними осягнути своє повне звершення у відкупленні самого ж людського тіла. Коли Христова милосердна любов перетворює життя святих, – духа, душу й тіло, – вони прославляють Бога та молитвою, спогляданням і мистецтвом залучають до цього також створіння, як це чудово виявляє «Пісня брата сонця» святого Франциска з Ассізі (пор. ен. Laudato si’, 87). Але в цьому світі гармонії, породженій відкупленням, завжди загрожує негативна сила гріха та смерті.

2. Нищівна сила гріха

У дійсності, коли ми не живемо як Божі діти, то часто руйнівно поводимося щодо ближнього та інших створінь, як також щодо себе самих, вважаючи, більш-менш усвідомлено, що можемо використовувати їх згідно з власним уподобанням. Тоді бере верх непоміркованість, ведучи до життєвого стилю, який порушує межі, що вимагає шанувати наш людський стан й природа, йдучи за тими неконтрольованими прагненнями, які Книга Мудрості приписує безбожникам, тобто, тим, для кого Бог не є орієнтиром у їхніх вчинках, ані надією на майбутнє (пор. 2,1-11). Якщо ми постійно не орієнтуємось до Пасхи, до горизонту Воскресіння, то, очевидно, що нас опановує логіка всього й негайно, логіка мати завжди дедалі більше.

Причиною кожного зла, як знаємо, є гріх, який від самої своєї появи серед людей перервав спільність з Богом, з іншими та зі створінням, з яким ми пов’язані, насамперед, через наше тіло. Цей розрив сопричастя з Богом також порушив гармонійні стосунки людей з довкіллям, в якому вони покликані жити, так що сад перетворився в пустелю (пор. Бт 3,17-18). Йдеться про той гріх, який спонукає людину вважати себе богом створіння, почуватися його абсолютним володарем та використовувати його не з метою, задуманою Творцем, але задля власних інтересів на шкоду створінню та ближнім.

Коли відкидається Божий закон, закон любові, то утверджується закон сильнішого над слабшим. Гріх, що оселився в серці людини (пор. Мк 7,20-23) та проявляється як жадібність, прагнення надмірного добробуту, незацікавленість добром іншого, а часто й власним, веде до визискування створіння, людей і довкілля, відповідно до тієї ненаситної жадібності, яка вважає кожне прагнення правом і рано чи пізно знищить навіть і того, хто нею опанований.

3. Цілюща сила покаяння та прощення

Ось чому створіння відчуває нагальну потребу того, щоб об’явилися Божі діти, ті, які стали «новим створінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5,17). Насправді, з їхнім об’явленням також і саме створіння може «чинити пасху»:відкритися на нове небо й нову землю (пор. Одкр 21,1). Тож шлях до Пасхи кличе нас саме до відновлення нашого християнського обличчя та серця через покаяння, навернення та прощення, щоб змогти пережити всю повноту багатства благодаті пасхального таїнства.

Ця «нетерпеливість», оте очікування створіння сповниться, коли об’являться Божі діти, тобто, тоді, коли християни та всі люди рішуче візьмуть на себе цей «біль пологів», яким є навернення. Все створіння покликане разом з нами вийти «з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Чотиридесятниця є таїнственним знаком цього навернення. Вона закликає християн якомога інтенсивніше та конкретніше втілювати пасхальне таїнство в своєму особистому, родинному та суспільному житті, зокрема, через піст, молитву й милостиню.

Постити, тобто, навчитися змінювати наше ставлення до інших і до створіння: від спокуси «пожерти» все, щоб нагодувати свою ненаситність, до здатності страждати задля любові, що може наповнити порожнечу нашого серця. Молитися, щоб вміти зректися ідолопоклонства та самодостатності нашого “я” та визнати себе потребуючими Господа та Його милосердя. Давати милостиню, щоб вирватися з безглуздя жити й нагромаджувати для себе самих в ілюзії забезпечити собі майбутнє, яке нам не належить. Щоби, таким чином, віднайти радість задуму, вкладеного Богом у створіння та в наше серце, яким є любити Його, наших ближніх та ввесь світ, знаходячи в цій любові справжнє щастя.

Дорогі брати й сестри, «чотиридесятниця» Божого Сина полягала в тому, щоб увійти в пустелю створіння, аби воно знову стало садом сопричастя з Богом, як було до первородного гріха (пор Mк 1,12-13; Іс 51,3). Нехай же наша Чотиридесятниця стане повторенням того самого шляху, щоби нести Христову надію також створінню, що «визволиться з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Не допустімо, щоб цей сприятливий час проминув надаремно! Просімо в Бога допомоги здійснити шлях справжнього навернення. Залишімо егоїзм, погляд, зосереджений на собі самих, та повернімося до Ісусової Пасхи; ставаймо ближніми для братів і сестер, які переживають труднощі, поділяючи з ними наші матеріальні та духовні блага. Таким чином, приймаючи в реальність нашого життя Христову перемогу над гріхом і смертю, спрямуємо Його перемінюючу силу також і на створіння.

«Не покладайте надію на вельмож, на людського сина, в якого нема спасіння» (Пс 145, 3).
Не покладаймо уповання на імена тих чи інших шукачів найвищої посади. Навертаємося в серці своїм і дивимося на серце того, хто хоче отримати наш голос. Бо його обіцянки не є значущими. Значущим є те, як він у серці про себе свідчить. Разом з Апостолом Яковом вимагаємо свідчення: «Ти віруєш — добре робиш. Але чи знаєш, що віра без діл є мертвою?» (пор. Як 2, 17-20). Вимагаємо: покажи мені віру свою не з обіцянок, але з діл своїх, із того, що виходить із серця твого. Бо якщо з твого серця виходять свари, очорнення, пихатість, утвердження власного «я», нескінченні звинувачення всіх і всього, — тоді й діла твої будуть лютими і приведуть нас до руїни.
Не очікуймо, що претенденти на посаду президента будуть святими. Такого не буде. Не шукаймо ідеальної людини, бо й такі по землі не ходять. Але будемо виглядати того, хто свідомий своєї людської слабкості, хто Бога береже в серці своїм і відкидає зло, щоби творити благо. Християнський голос має бути призначений тому, хто життям уже засвідчив, що бачить у кожній людині і в цілому суспільстві не «ресурс», не засіб для просування своїх ідей та інтересів; тому, хто цінує в кожній конкретній особі велич образу і подоби Божої. Хто не насмілиться міняти антропологічні фундаменти (хто є людина?), а справжні сімейні цінності не буде вважати другорядним питанням. Не біймося спитати кандидатів і про це! Християнський голос віддамо за того, хто не буде ділити українців на «менших» і «більших», але вшанує кожного сивочолого як власного батька, а стареньку зі струдженими руками — як власну матір. Того, хто в кожному хлопцеві у військовій формі бачить власного сина, а в кожній стурбованій життєвими труднощами і безнадією жінці — власну сестру. Який пригорне до серця кожного з дітей своїх рідних українців — дітей нашої спільної, Богом даної землі. Шукаймо того, хто вже зробив щось значуще, щоб наші співгромадяни не покидали цієї Богом нам даної землі!
Для нас передвиборчий час буде також часом Великого Посту. Це відповідний час для упорядкування власного життя, а згодом — суспільного. Це нагода подивитися на речі (також і політичні) очима Бога. Матимемо більше часу для молитви, тож молімося більше про нашу владу. Це не жест, а наказ Божого Слова. Нехай замовкне всілякий гнів та засудження — воно від Бога не походить і до Нього провадити не може. Бо Бог, який оселився між нами, за подібних політичних обставин так навчав: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиньте тим, які вас ненавидять; благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, хто вас зневажають. […] Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете судженні; не засуджуйте, й не будете засудженні; простіть і вам проститься» (Лк 6, 27-28. 36-37). Ісусів світогляд став шляхом спасіння людства. Тож чи ми маємо право обирати інший? Чи тоді не потрапимо під вплив сучасних політтехнологів і чи знов не оберемо Варавву?
Дорогі Брати і Сестри, якщо збагнемо це головне, то зайвим буде нагадувати про гріховність усілякої політичної неправди; про відповідальність кожного перед Богом у поставленні маленької «галочки»; про усильне благання до Духа Святого, щоби цей вибір зробити правильним. Зайвим буде нагадування християнинові про співпрацю з новообраним Президентом та про обов’язок молитви за нього, незважаючи на наше ставлення до його особи. Також зайвим буде повторювати знов і знову, що доля України сьогодні — у наших руках і в силі молитви до Бога, бо від Нього походить усяке добро.
На цей складний і відповідальний час, на чесні та правильні вибори уділяємо вам Божого благословення: в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
VII Неділя Звичайного періоду, 24 лютого 2019 року
№ 5/2019

Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні

Джерело: kmc.media

Повний титул: Божою милістю король, Угорщини, Далмації, Хорватії, Риму, Галичини и Лодомерії.

Принцеса Єлизавета була третьою донькою угорського короля Андраша ІІ і Гертруди Меранської, з Далматської династії Андексів, однією з найвпливовіших династій у Європі.

Від наймолодших літ Єлизавета відкидала придворні розкоші й натомість постійно займалася справами милосердя — доглядала хворих і прокажених.

В Середньовіччі панували звичаї ще з дитинства укладати заручини між дітьми. Так і Єлизавета була заручена зі старшим сином Германа І, ландграфа Тюрінзького, представника такого ж впливового європейського роду Людовінгів, Германом. Після його передчасної смерті обидва впливові європейські роди вирішили не відмовлятися від ідеї зближення, і батьки заручили доньку з наступним спадкоємцем Германа І — Людвігом.

Князь Герман І Тюрінзький помер 1217 р., і управління князівством перейняв 17-літній Людвіг.

1221 року він побрався з 14-літньою Єлизаветою.

Вона стала  матір’ю трьох дітей — Германа ІІ Тюрінзького, Софії та Гертруди.

Герман Тюрінзький (1222—1241), пізніше успадкував трон свого батька; Софія (1224—1275) і Гертруда (1227—1297), згодом (у віці 21 р.), настоятелька монастиря премонстратенок в Альтенбергу при Ветцларі, яка  в 1348 році проголошена папою Климентом VI блаженною.

Була тіткою св. Кінги, бл. Йоленти Польської, св. Маргарити Угорської, галицької княжни Констанції. Св. Єлизавета Португальська її внучата племінниця.

Подружжя було щасливим. Людвіг Тюрінзький, цілеспрямований і часом навіть безжальний політик, був відданим своїй дружині з вірністю і делікатністю, що вирізнялися на тлі звичаїв його стану.

Єлизавета регулярно супроводжувала свого чоловіка в його подорожах, а коли це було неможливо, то зазвичай вбиралася в простий одяг темних тонів.

Життя Єлизавети повістує про те, що якось чоловік зустрівши її на вулиці, коли вона несла хліб у фартуху, щоб передати його бідним, він побачив у ньому лише троянди.

Легенда про її милосердя розповідає, як одного разу вона поклала до свого ліжка  прокажене  немовля, а її розгніваний чоловік, відкинувши покривало, побачив там не хворе дитя, а  Немовля Христа. Після цих чудес  ландграф дозволив своїй дружині займатися  благодійною діяльністю.

Її діяльна допомога вбогим і хворим знаходила і його підтримку; за свідченням служниць він навіть заохочував її до цього.

1223 року подружжя разом заснувало шпиталь у м. Ґота і щедро обдарувало його маєтками, надходженнями від яких він фінансувався протягом довгого часу.

Після смерті чоловіка в 1227 році вона відійшла від двору, і, як проста й матеріально вбога сестра, стала особисто доглядати за потребуючими.

Першим притулком для неї і трьох її дітей стала стайня.

1228 року вона заснувала Марбурзький шпиталь.

Згодом вона вступила до ІІІ Чину св. Франциска (Францисканського Ордену Світських, OFS)  й повністю присвятила себе служінню вбогим і покинутим.

Заробляла на життя працею своїх рук, живучи в лікарні, яку сама побудувала.

Повна заслуг перед Богом і людьми, на двадцять четвертому році життя, 17 листопада 1231 року, відійшла з цієї землі  по вічну нагороду в Небі.

Чотири роки по тому папа Григорій IX проголосив її святою.

Цю чудову жінку, яка більше за все хотіла єдності з Ісусом, бути схожою з Ним в ділах та милосерді, відчувати Його присутність в кожній людині, ми духовно зустрічали в нашій парафії під час подорожі ікони «Цариця Францисканського Ордену» з її мощами протягом трьох днів, 01-03 листопада.

Свята Єлизавета є покровителькою францисканців світських у Європі, медичних працівників, пекарів, членів благодійних  товариств.

Ландграфиню Тюрінзьку Єлизавету, терці ярку (францисканку світську)  почитають у римсько-католицькій, англіканській та лютеранських церквах.

Похована у Марбурзі, Німеччина.

Наталія Андрейченко OFS

За матеріалами: uk.wikipedia.org-wiki та dir.md-wiki

“Відбудуй Мою Церкву”,  – так покликав Господь Франциска, відкрив йому велику любов до Божого створіння у поцілунку прокаженого, збагатив його Святою Бідністю, огорнув Плащем Покори, Святості і Чистоти; подарував йому цілий світ у братах і сестрах, які за натхненням “Божого дивака” відкрили для себе Бога – як Отця, Ісуса – як Брата, Марію – як Матір.

Святий Франциск намагався наслідувати Христа в усьому, бути схожим на Нього, цінувати кожну мить зустрічі з Ним; бажав робити все можливе, щоб не розминутися з Ісусом, щоб не образити Його,  щоб дякувати Йому, щоб величати Його, щоб благословляти і прославляти Його у кожному створінні Бога. Святий Франциск, починаючи свій шлях за Господом, зняв з себе всю одежу і залишився нагим, бо нагота – це беззахістність. І як маленька дитина повністю залежить від своїх батьків, які піклуються про неї, святий Франциск довірився повністю своєму Небесному Отцю. Він оголив себе так, що між його душею і Богом залишилося тільки покривало плоті. Йому здавалося, що він став нагим, як розіп’ятий Ісус. Не вистачало тільки п’яти ран, які з’явилися згодом.

Протягом останніх восьми століть святий Франциск постійно пробуджує велику зацікавленість людей Євангелієм та заохочує  до  наслідування Ісуса Христа: вбогого, смиренного, покірного, лагідного й постійно радісного в любові.

Франциск, як кожна  молода  людина, шукав сенс життя. Він знайшов таємницю справжньої  свободи, радості  та щастя, коли  цілком довірився Богові  та пішов за Його голосом.

Спосіб життя святого Франциска  та  його товаришів завжди пробуджував і продовжує пробуджувати в багатьох людях прагнення досконалості за прикладом Христа й перших християн.

Святий Франциск бачив красу й доброту в усіх створіннях. Він любив квіти й пахучі трави; він любив воду, що біжить вистрибом, вгамовує спрагу, змиває бруд; любив небо – і чисте, і хмарне; любив родючу землю. Але найбільше він захоплювався світлом, як завжди новим чудом – світлом сонця, світлом вогню, і, говорив, що кожного ранку, як тільки зійде сонце, усі створіння повинні прославляти Бога, який створив його для нас. Вечорами треба дякувати Богові за вогонь, що світить для нас уночі.

Святий Франциск просив ласки так любити і так страждати, як його Господь. А оскільки він не уявляв собі любові без діл і страждань, то спершу пішов за люблячим і страждаючим Христом, потім відтворив наочно у вертепі Його Різдво, і йому не залишалося нічого більше, як відтворити у своїм тілі Розп’яття. І він так палко цього бажав, що Господь розділив з ним, як з другом, всю Свою любов і всю Свою Скорботу: Він розіп’яв його, як Сам був розп’ятий. Отримавши бажане, цей чоловік не сповнюється гординею, а самоусувається в подячному поклоні, щоб віддати цю перемогу єдиному Богові і вибухнути співом хвали, який і є досконалою молитвою без тіні думки про себе:

«Ти єдиний святий, Господи Боже, що твориш чудеса. Ти – сильний. Ти – великий. Ти – Всевишній. Ти – Цар всемогутній. Ти – Святий Отець, Цар неба і землі. Ти – Єдиний у трьох особах, Господи і Боже всеблагий. Ти – добро, єдине благо, найвище благо, Господи, Боже живий і істинний. Ти – ласка і любов. Ти – упевненість. Ти – спокій. Ти – тріумф і радість. Ти – справедливість і поміркованість. Ти – повне багатство. Ти – краса. Ти – покірність. Ти – цілісність. Ти – сторож і захисник. Ти – фортеця. Ти – потіха, Ти – наша надія. Ти – наша віра. Ти – наша насолода. Ти – наше вічне життя, великий і всеславний Господи, Боже всемогутній, милостивий Спасителю».

Від отриманих стигматів, ослаблений численними хворобами Франциск з Ассізі помер 04 жовтня 1226 року у віці 44 років. Стигмати він отримав на два роки раніше 17 вересня.

Орден Менших Братів заснований в XIII сторіччі святим Франциском (дата затверждення Устава Папою Інокентіем III – 29 листопада 1223 р.).           Особливий спосіб життя  святого Франциска   за Євангелієм дав початок великому руху віднови Церкви, що охопив  також  і тих, хто не міг вступити до Першого (чоловічого) чи Другого (жіночого)  Ордену. Цей рух світських увійшов в історію під назвою Третього Ордену (Терціарії), який тепер називається Францисканським Орденом Світських (стара назва – Брати  і сестри Покаяння).

Святий Франциск і його товариші допомагали  людям  усвідомити те, що не обовязково перебувати за мурами монастиря для того, щоб осягнути досконалість  християнського життя.  Адже святими можуть  стати також і світські особи – в родинному житті  та  виконанні своїх професійних обов’язків.

Протягом минулих 800 років цим шляхом, що був відкритий святим Франциском Ассізьким, пройшли  сотні тисяч людей.

В Україні перші спільноти Світських Францисканців  з’явилися вже в XIY сторіччі. Такий спосіб життя у євангельському братерстві завжди  захоплював  народ  нашого  краю.  Жорстоке переслідування Церкви після Жовтневого перевороту не могло знищити в серцях людей бажання йти цим чарівним шляхом  до  нашого Отця Небесного, який був  нам  вказаний святим Франциском.

«Мої брати і сестри, хочу вас всіх відправити до Раю.» – святий Франциск.

ФОС парафії св. Миколая м. Кам’янське

Згадані петиції зареєстровані на сайтах Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України за наступними посиланнями:

• до Президента України: посилання;
• до Верховної Ради України: посилання;
• до Кабінету Міністрів України: посилання.

Заохочуємо усіх душпастирів, настоятелів парафій організувати збір підписів в своїх парафіях. Для цього слід зробити декілька кроків:

1. змобілізувати волонтерів, які матимуть з собою мобільний інтернет (смартфон, планшет з 3G інтернетом) і зможуть допомогти у підписі петицій усім бажаючим, зокрема людям літнього віку.
2. організувати підписи петицій у найближчі неділі.
3. до нашого звернення додаємо посилання на інструкцію як реєструватися та підписувати петиції:

посилання

Користаючись нагодою прагнемо усіх запросити на всеукраїнський марш на захист сімейних цінностей, який відбудеться 2 червня у м. Києві.

З усього серця благословляємо на згадані ініціативи!

Єпископи Римсько-Католицької Церкви