«Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19).

Дорогі брати й сестри,
Кожного року через Матір Церкву, Бог «дає Своїм вірним приготуватися з радістю, очистивши серце, до святкування Пасхи, щоб вони […] черпали з її таїнств відкуплення повноту нового життя в Христі» (Префація Чотиридесятниці 1). Таким чином, від Пасхи до Пасхи, можемо прямувати до сповнення того спасіння, яке ми вже отримали завдяки Христовому пасхальному таїнству: «бо ми надією спаслися» (Рм 8,24). Це таїнство спасіння, яке вже діє в нас під час земного життя, є динамічним процесом, який включає також історію та все створіння. Святий Павло приходить до ствердження: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19). Саме в цій перспективі хочу поділитися з вами кількома пропозиціями для роздумів, які супроводитимуть наш шлях навернення під час цієї Чотиридесятниці.

1. Відкуплення створіння

Відзначення Пасхального Тридення Христових страстей, смерті та воскресіння, що є вершиною літургійного року, щоразу запрошує нас пережити шлях приготування, усвідомлюючи, що наше уподібнення до Христа (пор Рм8,29) – це неоціненний дар Божого милосердя.

Якщо людина живе як Божа дитина, якщо живе як відкуплена особа, що піддається проводові Святого Духа (пор Рм 8,14) та вміє розпізнавати та впроваджувати в життя Божий закон, починаючи від того закону, що вписаний в її серці та в природі, вона чинить добро також і створінню, співдіючи в його відкупленні. Ось чому створіння, як каже святий Павло, має нестримне бажання, щоб об’явлись Божі діти, тобто, ті, які втішаються благодаттю Ісусового пасхального таїнства, повноцінно живуть його плодами, призначеними осягнути своє повне звершення у відкупленні самого ж людського тіла. Коли Христова милосердна любов перетворює життя святих, – духа, душу й тіло, – вони прославляють Бога та молитвою, спогляданням і мистецтвом залучають до цього також створіння, як це чудово виявляє «Пісня брата сонця» святого Франциска з Ассізі (пор. ен. Laudato si’, 87). Але в цьому світі гармонії, породженій відкупленням, завжди загрожує негативна сила гріха та смерті.

2. Нищівна сила гріха

У дійсності, коли ми не живемо як Божі діти, то часто руйнівно поводимося щодо ближнього та інших створінь, як також щодо себе самих, вважаючи, більш-менш усвідомлено, що можемо використовувати їх згідно з власним уподобанням. Тоді бере верх непоміркованість, ведучи до життєвого стилю, який порушує межі, що вимагає шанувати наш людський стан й природа, йдучи за тими неконтрольованими прагненнями, які Книга Мудрості приписує безбожникам, тобто, тим, для кого Бог не є орієнтиром у їхніх вчинках, ані надією на майбутнє (пор. 2,1-11). Якщо ми постійно не орієнтуємось до Пасхи, до горизонту Воскресіння, то, очевидно, що нас опановує логіка всього й негайно, логіка мати завжди дедалі більше.

Причиною кожного зла, як знаємо, є гріх, який від самої своєї появи серед людей перервав спільність з Богом, з іншими та зі створінням, з яким ми пов’язані, насамперед, через наше тіло. Цей розрив сопричастя з Богом також порушив гармонійні стосунки людей з довкіллям, в якому вони покликані жити, так що сад перетворився в пустелю (пор. Бт 3,17-18). Йдеться про той гріх, який спонукає людину вважати себе богом створіння, почуватися його абсолютним володарем та використовувати його не з метою, задуманою Творцем, але задля власних інтересів на шкоду створінню та ближнім.

Коли відкидається Божий закон, закон любові, то утверджується закон сильнішого над слабшим. Гріх, що оселився в серці людини (пор. Мк 7,20-23) та проявляється як жадібність, прагнення надмірного добробуту, незацікавленість добром іншого, а часто й власним, веде до визискування створіння, людей і довкілля, відповідно до тієї ненаситної жадібності, яка вважає кожне прагнення правом і рано чи пізно знищить навіть і того, хто нею опанований.

3. Цілюща сила покаяння та прощення

Ось чому створіння відчуває нагальну потребу того, щоб об’явилися Божі діти, ті, які стали «новим створінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5,17). Насправді, з їхнім об’явленням також і саме створіння може «чинити пасху»:відкритися на нове небо й нову землю (пор. Одкр 21,1). Тож шлях до Пасхи кличе нас саме до відновлення нашого християнського обличчя та серця через покаяння, навернення та прощення, щоб змогти пережити всю повноту багатства благодаті пасхального таїнства.

Ця «нетерпеливість», оте очікування створіння сповниться, коли об’являться Божі діти, тобто, тоді, коли християни та всі люди рішуче візьмуть на себе цей «біль пологів», яким є навернення. Все створіння покликане разом з нами вийти «з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Чотиридесятниця є таїнственним знаком цього навернення. Вона закликає християн якомога інтенсивніше та конкретніше втілювати пасхальне таїнство в своєму особистому, родинному та суспільному житті, зокрема, через піст, молитву й милостиню.

Постити, тобто, навчитися змінювати наше ставлення до інших і до створіння: від спокуси «пожерти» все, щоб нагодувати свою ненаситність, до здатності страждати задля любові, що може наповнити порожнечу нашого серця. Молитися, щоб вміти зректися ідолопоклонства та самодостатності нашого “я” та визнати себе потребуючими Господа та Його милосердя. Давати милостиню, щоб вирватися з безглуздя жити й нагромаджувати для себе самих в ілюзії забезпечити собі майбутнє, яке нам не належить. Щоби, таким чином, віднайти радість задуму, вкладеного Богом у створіння та в наше серце, яким є любити Його, наших ближніх та ввесь світ, знаходячи в цій любові справжнє щастя.

Дорогі брати й сестри, «чотиридесятниця» Божого Сина полягала в тому, щоб увійти в пустелю створіння, аби воно знову стало садом сопричастя з Богом, як було до первородного гріха (пор Mк 1,12-13; Іс 51,3). Нехай же наша Чотиридесятниця стане повторенням того самого шляху, щоби нести Христову надію також створінню, що «визволиться з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Не допустімо, щоб цей сприятливий час проминув надаремно! Просімо в Бога допомоги здійснити шлях справжнього навернення. Залишімо егоїзм, погляд, зосереджений на собі самих, та повернімося до Ісусової Пасхи; ставаймо ближніми для братів і сестер, які переживають труднощі, поділяючи з ними наші матеріальні та духовні блага. Таким чином, приймаючи в реальність нашого життя Христову перемогу над гріхом і смертю, спрямуємо Його перемінюючу силу також і на створіння.

«Не покладайте надію на вельмож, на людського сина, в якого нема спасіння» (Пс 145, 3).
Не покладаймо уповання на імена тих чи інших шукачів найвищої посади. Навертаємося в серці своїм і дивимося на серце того, хто хоче отримати наш голос. Бо його обіцянки не є значущими. Значущим є те, як він у серці про себе свідчить. Разом з Апостолом Яковом вимагаємо свідчення: «Ти віруєш — добре робиш. Але чи знаєш, що віра без діл є мертвою?» (пор. Як 2, 17-20). Вимагаємо: покажи мені віру свою не з обіцянок, але з діл своїх, із того, що виходить із серця твого. Бо якщо з твого серця виходять свари, очорнення, пихатість, утвердження власного «я», нескінченні звинувачення всіх і всього, — тоді й діла твої будуть лютими і приведуть нас до руїни.
Не очікуймо, що претенденти на посаду президента будуть святими. Такого не буде. Не шукаймо ідеальної людини, бо й такі по землі не ходять. Але будемо виглядати того, хто свідомий своєї людської слабкості, хто Бога береже в серці своїм і відкидає зло, щоби творити благо. Християнський голос має бути призначений тому, хто життям уже засвідчив, що бачить у кожній людині і в цілому суспільстві не «ресурс», не засіб для просування своїх ідей та інтересів; тому, хто цінує в кожній конкретній особі велич образу і подоби Божої. Хто не насмілиться міняти антропологічні фундаменти (хто є людина?), а справжні сімейні цінності не буде вважати другорядним питанням. Не біймося спитати кандидатів і про це! Християнський голос віддамо за того, хто не буде ділити українців на «менших» і «більших», але вшанує кожного сивочолого як власного батька, а стареньку зі струдженими руками — як власну матір. Того, хто в кожному хлопцеві у військовій формі бачить власного сина, а в кожній стурбованій життєвими труднощами і безнадією жінці — власну сестру. Який пригорне до серця кожного з дітей своїх рідних українців — дітей нашої спільної, Богом даної землі. Шукаймо того, хто вже зробив щось значуще, щоб наші співгромадяни не покидали цієї Богом нам даної землі!
Для нас передвиборчий час буде також часом Великого Посту. Це відповідний час для упорядкування власного життя, а згодом — суспільного. Це нагода подивитися на речі (також і політичні) очима Бога. Матимемо більше часу для молитви, тож молімося більше про нашу владу. Це не жест, а наказ Божого Слова. Нехай замовкне всілякий гнів та засудження — воно від Бога не походить і до Нього провадити не може. Бо Бог, який оселився між нами, за подібних політичних обставин так навчав: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиньте тим, які вас ненавидять; благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, хто вас зневажають. […] Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете судженні; не засуджуйте, й не будете засудженні; простіть і вам проститься» (Лк 6, 27-28. 36-37). Ісусів світогляд став шляхом спасіння людства. Тож чи ми маємо право обирати інший? Чи тоді не потрапимо під вплив сучасних політтехнологів і чи знов не оберемо Варавву?
Дорогі Брати і Сестри, якщо збагнемо це головне, то зайвим буде нагадувати про гріховність усілякої політичної неправди; про відповідальність кожного перед Богом у поставленні маленької «галочки»; про усильне благання до Духа Святого, щоби цей вибір зробити правильним. Зайвим буде нагадування християнинові про співпрацю з новообраним Президентом та про обов’язок молитви за нього, незважаючи на наше ставлення до його особи. Також зайвим буде повторювати знов і знову, що доля України сьогодні — у наших руках і в силі молитви до Бога, бо від Нього походить усяке добро.
На цей складний і відповідальний час, на чесні та правильні вибори уділяємо вам Божого благословення: в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
VII Неділя Звичайного періоду, 24 лютого 2019 року
№ 5/2019

Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні

Джерело: kmc.media

Згадані петиції зареєстровані на сайтах Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України за наступними посиланнями:

• до Президента України: посилання;
• до Верховної Ради України: посилання;
• до Кабінету Міністрів України: посилання.

Заохочуємо усіх душпастирів, настоятелів парафій організувати збір підписів в своїх парафіях. Для цього слід зробити декілька кроків:

1. змобілізувати волонтерів, які матимуть з собою мобільний інтернет (смартфон, планшет з 3G інтернетом) і зможуть допомогти у підписі петицій усім бажаючим, зокрема людям літнього віку.
2. організувати підписи петицій у найближчі неділі.
3. до нашого звернення додаємо посилання на інструкцію як реєструватися та підписувати петиції:

посилання

Користаючись нагодою прагнемо усіх запросити на всеукраїнський марш на захист сімейних цінностей, який відбудеться 2 червня у м. Києві.

З усього серця благословляємо на згадані ініціативи!

Єпископи Римсько-Католицької Церкви

Дорогі брати й сестри,

знову Господня Пасха виходить нам назустріч! Щоб приготуватися до неї, Боже провидіння щороку пропонує нам Чотиридесятницю, «сакраментальний знак нашого навернення» (Римський Месал), яка звіщає та здійснює можливість повернутися всім серцем та всім життям до Господа.

Також і цього року прагну цим посланням допомогти всій Церкві прожити цей період благодаті в радості та істині; роблю це, піддавшись натхненню словами Ісуса з Євангелії від Матея: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (24,12).

Це речення є вміщене у слові, що стосується кінця часів, та виголошене в Єрусалимі, на Оливній горі, саме там, де розпочнуться Господні Страсті. Відповідаючи на запитання учнів, Ісус провіщає великі випробування та описує ситуацію, в якій спільнота вірних може опинитися: перед обличчям болючих подій, деякі фальшиві пророки зведуть багатьох, настільки, що це загрожуватиме погасити любов, що є серцем всього Євангелія.

Фальшиві пророки

Чуємо цей уривок і запитуємо себе: які форми приймають фальшиві пророки?

Вони є немов “заклиначі змій”, тобто, користають з людських емоцій, щоб полонити людей та привести туди, куди вони хочуть. Скільки ж то Божих дітей піддалися намовам облесливих слів про миттєві приємності, плутаючи їх зі щастям! Скільки ж людей живуть немовби зачаровані ілюзією грошей, яка в дійсності робить їх невільниками прибутку та жалюгідних інтересів! Скільки ж людей живуть, вважаючи що є самодостатніми й стають жертвами самотності!

Інші фальшиві пророки – це «шарлатани», які пропонують прості й безпосередні розв’язки на страждання, засоби, які, натомість, виявляються цілком недієвими: наскільки багатьом молодим людям запропоновано фальшиві ліки наркотиків, «одноразових» стосунків, легких і нечесних заробітків! Скільки ж то людей потрапили в сіті повністю віртуального життя, в якому стосунки здаються простішими й швидшими, виявляючись потім драматично позбавленими сенсу! Ці обманники, які пропонують речі без цінностей, відбирають, натомість, найцінніше, як от гідність, свободу та здатність любити. Ця мова марнославства спонукає нас поводитися як павичі, аби далі стати смішними, а від смішного немає вороття. Це не дивує: диявол, що є «брехуном і батьком брехні» (Ів 8,44), завжди представляє зло як добро, а фальшиве як істинне, аби заплутати серце людини. Кожен з нас, отож, покликаний розпізнавати у своєму серці та досліджувати, чи не перебуває під загрозою обманів цих фальшивих пророків. Слід навчитися не зупинятися на рівні безпосереднього, поверховного, але розпізнавати те, що всередині нас залишає добрий і триваліший відбиток, бо походить від Бога і дійсно є вартісним для нашого добра.

Холодне серце

Данте Аліґ’єрі, описуючи пекло, уявляє диявола, що сидить на крижаному серці (Пекло XXXIV, 28-29); він мешкає серед холоду згаслої любові. Запитаймо, отже: як у нас холоне любов? Якими є ознаки, що вказують нам на любов, якій загрожує згаснення?

Тим, що гасить любов, є, насамперед, жадібність до грошей, «корінь всіх лих» (1 Тм 6,10); за нею слідує відкинення Бога та, отже, шукання в Ньому утіхи, віддаючи перевагу своєму відчаєві замість відради Його слова та Святих Таїнств. Все це виливається в насильство, яке чинимо проти тих, кого вважаємо загрозою нашим «забезпеченням»: ще ненароджена дитина, хвора похила віком людина, переїжджий гість, чужинець і навіть ближній, що не відповідає нашим очікуванням.

Також і створений світ є мовчазним свідком охолодження любові: земля є отруєна недбало й корисливо викинутим сміттям; моря, що також забруднені, змушені, на жаль, покривати останки жертв численних корабельних аварій вимушеної міграції; небеса, які в Божому задумі оспівують Його славу, борознять механізми, що скидають засоби смерті.

Любов холоне також і в наших спільнотах: в Апостольському напоумленні «Evangelii gaudium» я старався описати найочевидніші знаки цього браку любові. Ними є егоїстичне лінивство, безплідний песимізм, спокуса відзолюватися та втягуватися в безперервні братовбивчі війни, світська ментальність, що спонукає дбати лише про примарне, занедбуючи таким чином місіонерський запал (EG 76-109).

Що робити?

Якщо бачимо у своєму серці та навколо себе щойно описані сигнали, то ось Церква, наша мати й учителька, разом з іноді гіркими ліками правди, пропонує нам в цьому періоді Великого Посту солодкий лік молитви, милостині й посту.

Присвячуючи більше часу на молитву, дозволяємо нашому серцю відкривати приховані брехні, якими обманюємо себе самих (Венедикт XVI, енцикліка «Spe salvi», 33), щоб нарешті шукати відраду в Бозі. Він – наш Батько та прагне, щоб ми жили.

Практика милостині звільняє нас від жадібності та допомагає відкривати, що інший – це мій брат, а те, що я маю, ніколи не є лише моїм. Як же прагну, аби милостиня стала для всіх справжнім та властивим стилем життя! Як же я хотів би, щоб ми, як християни, наслідували приклад Апостолів та вбачали у можливості розділити з іншими наші матеріальні блага конкретне свідчення сопричастя, яким живемо у Церкві. Щодо цього, то повторюю за святим Павлом заклик, яким він заохочував коринтян зробити збірку для єрусалимської громади: «Воно бо вам личить» (2 Кор 8,10). Це особливим чином дійсне для Великого Посту, під час якого різні організації проводять збірки для Церков і громад, які зазнають труднощів. Але як би я хотів, щоб також і в наших щоденних стосунках, перед обличчям кожного брата, що просить про допомогу, ми думали про те, що в цьому є заклик Божого провидіння: кожна милостиня – це нагода взяти участь у Божому дбанні про Його дітей; і якщо Він сьогодні послуговується мною, аби допомогти ближньому, то хіба завтра не подбає також і про мої потреби, Той, Якому немає рівних у щедрості? (Пій XII, енцикліка «Fidei donum», III).

Врешті, піст відбирає сили в нашого насильства, обеззброює нас та становить важливу нагоду для зростання. З одного боку, він дає нам відчуте те, чого зазнають ті, кому не вистачає навіть найнеобхіднішого, кому відомі щоденні укуси голоду; з іншого, піст виражає стан нашого духа, голодного доброти й спраглого Божого життя. Піст пробуджує нас, робить уважнішими на Бога і на ближнього, пробуджує волю слухатися Бога, Який єдиний втамовує наш голод.

Я б хотів, щоб мій голос вийшов за межі Католицької Церкви, досягнувши всіх вас, людей доброї волі, відкритих на слухання Бога. Якщо ви, як і ми, засмучуєтеся поширенням беззаконня у світі, якщо ви стурбовані морозом, що паралізує серця та дії, якщо бачите послаблення відчуття спільної людськості, приєднуйтеся до нас, щоб разом призивати Бога, спільно постити й разом з нами дарувати те, що можете, для допомоги ближнім!

Полум’я Пасхи

Заохочую, насамперед, членів Церкви ревно розпочати великопосну мандрівку, підтримувані милостинею, постом та молитвою. І якщо іноді здається, що в багатьох серцях любов погасла, вона не згасла в Божому серці! Він дарує нам завжди нові нагоди, щоб ми могли наново розпочати любити.

Також і цього року слушною нагодою буде ініціатива «24 години для Господа», що запрошує звершувати Святу Тайну Покаяння в контексті Євхаристійної адорації. В 2018 році вона відбуватиметься в п’ятницю 9 та суботу 10 березня, надихаючись словами 130 Псалма: «У Тебе є прощення». В кожній дієцезії принаймні один храм залишатиметься відчиненим протягом 24 годин, даючи можливість для молитви, адорації та сповіді.

В Пасхальну ніч переживатимемо промовистий обряд запалення пасхальної свічки: світло. запалюване від «нового полум’я», крок-за-кроком розвіє темряву та освітлить літургійний збір: «Нехай де світло Христа, що воскрес у славі, розвіє темряву сердець та духа» (Римський Месал), щоб усі ми могли пережити досвід учнів з Еммаусу: слухання Господнього слова та пожива Євхаристійного хліба дадуть нам змову повернутися до горіння вірою, надією та любов’ю.

Від щирого серця вас благословляю. Не забувайте молитися за мене.

Дано у Ватикані, 1 листопада 2017
Урочистість Всіх Святих

Джерело: uk.radiovaticana.va

„Моє Непорочне Серце буде твоїм прибіжищем і дорогою, яка приведе тебе до Бога”.

Шановні Священики і Богопосвячені Особи!

Улюблений Люде Божий!

Розпочинаючи святкування сотої річниці Фатімських об’явлень, пригадаймо Йоана Павла ІІ, заглиблюючись думкою і серцем над величчю його понтифікату та багатством його повчання. Всі ми усвідомлюємо, що день 13 травня 1981 р., в якому була вчинена спроба його вбивства, звернув увагу світу на Послання Божої Матері з Фатіми. Так само день його смерті 2 квітня, тобто перша субота місяця, є для нас особливим знаком. Адже, згідно з повчанням Йоана Павла ІІ, немає нічого випадкового, усе діється згідно з планом Божого Провидіння. У цьому ювілейному році ще раз погляньмо на Фатіму через призму віри.

Багато вже сказано і написано про Фатіму, адже минає 100 років від часу, коли Божа Мати об’явилася в Фатімі у 1917 році. Однак слід поставити питання, що стосується Фатімського послання: на чому воно полягає і чи варто сьогодні до нього повертатися?

Перш ніж Матір Божа з’явилася трьом пастушкам, Її прихід попередив Ангел. Він приходив до дітей кілька разів, приносячи їм з неба Святе Причастя. Це було приготуванням до події, яка відбулася 13 травня 1917 року. Саме в цей день кілька хвилин по сімнадцятій годині ясне небо над долиною, де діти пасли овець, освітила блискавка і вдарив грім. За мить явище повторилося, викликаючи в дітях страх. Невдовзі на невеликому молодому дубі з’явилася біла хмаринка. Коли діти підійшли ближче, хмаринка розхилилася і діти побачили Прекрасну Жінку, яка сказала: «Не бійтеся! Я – Мати Божа Святого Розарію!» Потім діти почули, що мають приходити на це місце кожного тринадцятого дня місяця, бо Вона також приходитиме сюди.

Перше прохання Марії до дітей, яке й сьогодні є для нас актуальним, стосувалося молитви на розарії в намірах миру у світі та про навернення, як сказала Марія, «бідних грішників». Вона також просила покутувати за гріхи власні і світу. Богородиця розповіла дітям, що якщо світ навернеться до Бога, настане мир, а якщо ні, то незабаром вибухне наступна війна, ще страшніша. Нажаль, це попередження здійснилося через 22 роки, 1 вересня 1939 року.

Марія в Фатімі говорить також про дві інші важливі справи. Вона просить дітей молитися про навернення Росії. Попереджає, що якщо Росія не навернеться, з неї вийдуть помилкові погляди, які поширяться по всьому світі. Діти не знали що таке Росія, думали, що це якась жінка, яка потребує навернення. Попередження Матері Божої прозвучало кілька місяців перед вибухом більшовицької революції в Росії, який стався кілька днів після останнього об’явлення.

Друге прохання Марії стосувалося посвячення папою Росії Її Непорочному Серцю, яке повинно було стримати розповсюдження зла. Це прохання повністю виконав лише святий Йоан Павло ІІ 25 березня 1984 року. На цей день треба було довго чекати.

Улюблені Брати і Сестри!

Цей загальний погляд на усе Фатімське послання свідчить про те, що в його суті маємо дуже конкретні заклики, актуальні й для нашого часу. Це також ствердив папа Бенедикт XVI 13 травня 2010 року, коли говорив про Фатіму так: «Помиляється той, хто вважає, що пророча місія Фатіми завершилася».

Сьогодні, як і в 1917 році, ситуація світу залишається драматичною. Триває, як говорить папа Франциск, ІІІ світова війна: «Вона йде ще етапами, але може вибухнути й у вигляді глобального конфлікту». Розвиваючи цю думку, папа згадує воєнні події на Близькому Сході, в Африці чи в Україні. Святіший Отець пригадав також про справжню війну проти сім’ї. Одним словом, сьогодні через Європу і світ йде хвиля антихристиянської, неомарксистської революції. Натхнена масонством та контрольована невідомим центром, вона веде невидиму боротьбу з Церквою. Ліберали і атеїсти атакують різноманітні форми присутності Церкви в світі та історії. Фальсифікують історію Церкви, створюють ліберальні конституції та цивільні і кримінальні кодекси. Розбещують дітей і підлітків шляхом розповсюдження порнографії, сексуалізму, гедонізму, наркоманії, алкоголізму, через відмову від самовиховання і самодисципліни. Допомагають в цьому відповідно керовані засоби масової інформації.

Тому ми повинні поставити собі знову питання про зміст Фатімського послання або ж запитати, яка є його суть? Тоді зможемо переконатися, чи справді ми виконали прохання Матері Божої з Фатіми. Що ж є істотою Фатімських об’явлень?

Сестра Люція так пише в своїх спогадах: «Потім ми піднесли очі на нашу Пані, яка сказала нам з добротою і смутком: «Ви бачили пекло, куди йдуть душі бідних грішників. Щоб їх рятувати, Бог встановив на світі молебень до мого Непорочного Серця. Коли буде виконане те, про що вам говорю, багато душ врятується, на світі настане мир. Війна закінчиться. Але якщо люди не перестануть ображати Бога, то під час понтифікату Пія XI почнеться друга, гірша. Коли побачите ніч, освітлену невідомим світлом, знайте, що це великий знак, даний Богом, що Він покарає світ за його злочини через війну, голод і переслідування Церкви і Святішого Отця. Щоб уникнути цього, прийду, щоб зажадати посвячення Росії моєму Непорочному Серцю і жертвування Причастя в перші суботи на ублагання за гріхи».

Бог прагне встановлення Молебня до Непорочного Серця Марії, який виражатиметься в акті посвячення Непорочному Серцю Марії та винагородження Непорочному Серцю Марії у перші суботи місяця. Звичайно, ми не можемо забувати про заклик до навернення і покути та про щоденну особисту молитву на розарії. Цей заклик – це своєрідний вступ до основної ідеї, що становить суть Фатімського послання, а ним є Молебень до Непорочного Серця Марії, який Бог дає для спасіння людини.

Улюблені Брати і Сестри!

Фатіма й надалі залишається актуальною, як і раніше є для нас закликом до конкретних душпастирських ініціатив. Адже Фатімське послання містить в собі умову, слово «якщо» з’являється в ньому багаторазово, тому не можемо про це забувати. Бог запрошує нас до співпраці, а Фатімські обітниці сповняться, якщо ми виконаємо те, про що нас просить Божа Мати.

Звичайно, приватні об’явлення не накладають на нас обов’язку їх прийняття, в тому числі й тепер, коли мова йде про виконання просьб Марії. Однак, коли говоримо про Фатіму, маємо особливий випадок. У проповіді в Фатімі 13 травня 1982 року Йоан Павло ІІ пояснював це так: «Якщо Церква прийняла Фатімське послання, то це передусім сталося тому, що це послання містить в собі правду і заклик самого Євангелія. „Покайтеся і віруйте в Євангеліє!“ (Мк 1, 15); це перші слова, які Месія скерував до людства. Послання з Фатіми в своїй суті є закликом до покаяння і покути, як і саме Євангеліє. Цей заклик пролунав на початку ХХ століття і звідти був скерований особливо до цього століття. […] Заклик Фатімського послання настільки закорінений в Євангелії і в усій Традиції, що Церква відчуває, що це послання накладає на неї обов’язок вислухати його».

Будучи свідомими величі послання з Фатіми, в соту річницю об’явлень закликаємо усіх до прямування дорогою, яку вказала нам Марія, Матір, яка так сильно полюбила людство.

Даймо послух цьому закликові і в Україні, як спільнота Церкви, яка турбується про долю Батьківщини і прихід такого очікуваного миру. Вчинімо це на дорозі покаяння, молитви на розарії і жертвування Непорочному Серцю Марії себе самих, кожної родини і всієї України.

Розпочинаючи святкування сотої річниці Фатімських об’явлень, оголошуємо і повідомляємо, що Ювілейний Фатімський Час Благодаті для Церкви в Україні триватиме від 13 травня до 13 жовтня 2017 року. В цьому часі відбуватимуться урочистості в кожній дієцезії, а спільна для всієї України подячна урочистість з участю Конференції Єпископів та прибулих паломників, запланована на 16 липня 2017 року в Національному Санктуарії в Бердичеві. Очолюватиме цю молитву Його Високопреосвященство Кардинал Зенон Ґрохолевський з Ватикану.

Брати і сестри!

Великий Ювілей 100-ліття Фатімських об’явлень – це запрошення для кожного з нас, щоб на ново задуматися над Фатімським посланням, над фатімською побожністю в парафіях. Потрудімося над тим, щоб оживити Фатіму, поглибити її зрозуміння, а це принесе плід для всіх вірних, Церкви і світу.

На час Фатімського Року Благодаті нехай усіх Вас благословить Бог Всемогутній: Отець, Син і Святий Дух. Амінь.

27 квітня 2017 року

N. 19 / 2017

Архієпископ та Єпископи

Конференції Римсько-Католицької Церкви в Україні

Джерело: kmc.in.ua

Дорогі брати й сестри,

Великий Піст – це новий початок, дорога, що веде до надійної мети: до Пасхи Воскресіння, до перемоги Христа над смертю. Цей період завжди звертається до нас із наполегливим запрошенням до навернення: християнин покликаний повернутися до Бога «усім своїм серцем» (Йоіл 2,12), щоб не вдовольнятися пересічним життям, але зростати у приязні з Господом. Ісус – вірний друг, який ніколи нас не залишає, бо навіть тоді, коли грішимо, терпеливо очікує на наше повернення до Нього і цим очікуванням виявляє Своє бажання простити (пор. проповідь з 8 січня 2016).

Чотиридесятниця – це сприятлива нагода, аби посилити духовне життя за допомогою засобів освячення, які пропонує нам Церква: піст, молитва, милостиня. В основі цього всього – Боже слово, яке ми покликані слухати під час цього періоду та ще старанніше над ним роздумувати. Зокрема, хотів би зупинитися над притчею про багача та убогого Лазаря (пор. Лк 16, 19-31). Дозвольмо, аби нас надихала ця знаменна євангельська сторінка, яка пропонує нам ключ до розуміння того, як слід діяти, щоб осягнути справжнє щастя та вічне життя, закликаючи нас до щирого навернення.

1. Інша особа – це дар.

Притча розпочинається представленням головних дійових осіб, але детальніше описано бідного: він перебуває в розпачливому становищі і не має сил підвестися, лежить при воротах багача і їсть крихти, що падають з його столу, його тіло покрите струпами й пси приходять, щоб їх лизати (пор. Лк 16, 20-21). Картина, отже, є похмурою, а людина приниженою та впокореною.

Ця картина стає ще драматичнішою, коли взяти до уваги те, що бідолаху звати Лазарем: це ім’я сповнене обітницями й дослівно означає «Бог допомагає». Отож, ця особа не є анонімною, має чітко визначені риси й представлена як людина, з якою пов’язана особиста історія. В той час, як для багача він залишається непомітним, для нас стає відомим і майже близьким, отримує обличчя, а як таке – стає даром, неоціненним багатством, буттям, яке бажав і полюбив Бог, Який згадав про нього, хоча його конкретним становищем є людське відкинення (пор. проповідь з 8 січня 2016).

Лазар вчить нас, що інша особа є даром. Правильні стосунки з людьми полягають у сповненому вдячності визнанні їхньої цінності. Також і убогий при дверях багача є не надокучливою перешкодою, але закликом навернутися та змінити життя. Перше запрошення, з яким до нас звертається ця притча, є відкрити двері свого серця іншій людині, тому що кожна людина є даром, чи то наші близькі, чи незнайомий бідолаха. Великий Піст – це сприятливий час для того, щоб відчинити двері кожному потребуючому та визнати в ньому чи в ній Христове обличчя. Кожен з нас зустрічає їх на своїй дорозі. Кожне життя, що виходить нам назустріч, є даром і заслуговує на прийняття, пошану та любов. Боже слово допомагає нам відкрити очі, щоби прийняти життя та його любити, насамперед тоді, коли воно є слабким. Але для того, щоб змогти це зробити, слід серйозно взяти до уваги й те, що Євангеліє розповідає нам про багача.

2. Гріх нас засліплює.

Притча безжалісно показує суперечності, в який перебуває багач (пор Лк 16,19). Ця людина, на відміну від бідного Лазаря, не має імені, його названо лише «багач». Його величезні багатства демонструються одягом, який він вдягає, надмірною розкішшю. Кармазин, у дійсності, був дуже цінним, більше від срібла й золота, а тому призначався лише для божества (пор Єр. 10,9) та царів (пор. Суд 8,26). Вісон, спеціальна лляна тканина, надавала одягові ледь не сакральний характер. Отож, багатство цього чоловіка є надмірним, також і тому, що він щодня виставляє його напоказ, як звичку: «бенкетував щодня розкішно» (Лк 16,19). В ньому можна розгледіти драматичне зіпсуття гріхом, що здійснюється в трьох послідовних етапах: любов до грошей, марнославство та гордість (пор. проповідь з 8 січня 2016).

Святий Павло пише, що «жадібність грошей є коренем всілякого зла» (1 Тм 6,10). Вона є головною причиною корупції та джерелом заздрощів, сварок і підозр. Гроші можуть запанувати над нами, стаючи свавільним ідолом (пор. Evangelii gaudium, 55). Замість того, щоб бути засобом, який нам служить, щоб чинити добро й проявляти солідарність з іншими, гроші можуть підпорядкувати нас та ввесь світ егоїстичній логіці, яка не залишає місця для любові й стає перешкодою для миру.

Притча показує нам, що жадібність багача вчиняє його марнославним. Його особистість шукає здійснення в зовнішньому вигляді, у тому, щоб показати іншим, що він може собі дозволити. Але за зовнішніми ефектами приховується внутрішня порожнеча. Його життя є в’язнем зовнішнього, найповерховнішнього та найскороминущого виміру існування (пор. там же, 62).

Найнижчою сходинкою цієї моральної деградації є гордість. Багач вдягається немов цар, наслідує поведінку божества, забуваючи про те, що є простим смертним. Для людини, корумпованої любов’ю до багатств, не існує нікого іншого, крім власного я, а тому люди, які його оточують, не потрапляють в його поле зору. Плодом прив’язаності до грошей є своєрідна засліпленість: багач не помічає голодного бідного, покритого ранами й розпростертого у своєму впокоренні.

Дивлячись на цю особу, можемо зрозуміти, чому Євангеліє так виразно засуджує любов до гріха: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6,24).

3. Боже слово є даром.

Євангельська розповідь про багача й бідного Лазаря допомагає нам приготуватися до Пасхи, що наближається. Літургія Попільної Середи запрошує нас в дуже драматичний спосіб пережити досвід, схожий до того, який пережив багач. Коли священик накладає попіл на голову, він тричі повторює: «Пам’ятай, що ти – порох, і в порох повернешся». Багач і бідний, у дійсності помирають обоє й головна частина притчі відбувається у потойбіччі. Обидві постаті несподівано відкривають, що «ми не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо» (1 Тм 6,7).

Також і наш погляд відкривається на потойбіччя, де багач має тривалу розмову з Авраамом, якого називає «батьком» (Лк 16,24.27), показуючи, що належить до Божого люду. Ця деталь вчиняє його життя ще суперечливішим, тому що досі не було нічого сказано про його взаємини з Богом. у дійсності, в його житті не було місця для Бога, адже єдиним його богом був він сам.

Лише серед потойбічних мук бідний упізнав Лазаря й хотів би, щоби бідолаха полегшив його страждання краплею води. Жести, про які просить в Лазаря, схожі до тих, які багач міг би зробити, але ніколи не зробив. Однак, Авраам пояснює: «Ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся» (Лк 16,25). У потойбіччі відновлюється своєрідна справедливість й життєві лиха врівноважуються добром.

Притча не завершується і представляє послання для всіх християн. У дійсності, багач, в якого залишилися живі брати, просить Авраама послати до них Лазаря, щоб попередити, на що Авраам відповідає: «Мають Мойсея і пророків, нехай їх слухають» (Лк 16,29). Та відповідаючи на зауваження багача, додає: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк 16,31).

Таким чином виявляється справжня проблема багача: коренем його лиха є те, що він не слухав Божого слова; це привело його до того, що вже більше не любив Бога, а тому зневажав ближнього. Боже слово – це жива сила, здатна викликати навернення серця людей і наново скерувати людину до Бога. Наслідком закриття серця перед даром Бога, Який промовляє, є закриття серця перед даром ближнього.

Дорогі брати й сестри, Великий Піст – це сприятливий час для того, щоб оновитися через зустріч з Христом, живим у Його слові, в Святих Тайнах і в ближньому. Господь, Який протягом сорока днів на пустині переміг підступи спокусника, показує нам шлях, яким слід прямувати. Святий Дух провадить нас до звершення справжнього шляху покаяння, щоб поновно відкрити дар Божого слова, очиститися від гріха, що нас засліплює та служити Христові, присутньому в найбільш потребуючих ближніх. Заохочую всіх вірних виявити це духовне оновлення також через участь в різних великопосних кампаніях, які в різних частинах світу проводять численні церковні організації з метою зростання культури зустрічі серед єдиного людського роду. Молімося одні за одних, щоб ставши учасниками Христової перемоги, ми вміли відчиняти свої двері для немічного й бідного. Тоді зможемо жити у повноті радістю Пасхи та її свідчити.

Дано у Ватикані, 18 жовтня 2016
У свято святого Луки Євангелиста

Джерело: radiovaticana

Дорогі брати і сестри!

11 лютого 2017 р. Б. у всій Церкві, а особливо в Люрді, ми відзначаємо XXV Всесвітній день хворого на тему «Дивуйтеся з того, що звершує Господь: ВЕЛИКЕ бо вчинив Мені Всемогутній, і святе Його ім’я» (Лк. 1,49).  Це свято, яке запровадив у 1992 році мій попередник св. Іван Павло II і яке вперше відзначали 11 лютого 1993 р. в Люрді, є для нас нагодою звернути особливу увагу на становище хворих, а також на страждання загалом. Одночасно це є заохоченням для тих, хто себе віддано жертвує їм (родичів, медичного персоналу і волонтерів), щоб виразити вдячність Богові за покликання супроводжувати хворих братів і сестер. Ще більше, це щорічне святкування в Церкві відновлює духовні сили, щоб завжди якнайкраще здійснювати той фундаментальний аспект покликання, а саме служіння останньому, хворому, тому, хто страждає, перебуває у вигнанні чи зазнає утисків (пор. Іван Павло II, Motu proprio Dolentium hominum, 11 лютого 1985, 1). Звісно, молитви, Євхаристія та Єлеопомазання недужих, спілкування з хворими, біоетичне та богословсько-пасторальне пізнання, яке відбувається тими днями в Люрді, робить новий важливий внесок у це служіння.

Стоячи уже тепер в печері Масабієль перед зображенням Непорочного Зачаття Діви Марії, через Яку Всевишній учинив ВЕЛИКЕ для спасіння людства, звертаюся до всіх вас, дорогі брати і сестри, що страждаєте, а також до ваших родичів і близьких. Водночас я прагну висловити свою повагу всім тим, що на різних посадах і в медичних установах у всьому світі працюють компетентно, відповідально і самовіддано, аби полегшити ваші терпіння, вилікувати й забезпечити добре самопочуття щодня.  Вас усіх – тих, що в хворобах, терпіннях, а також лікарів, медсестер, членів сімей та волонтерів – заохочую наслідувати Марію, Цілительку недужих. Саме Вона є посередницею чуйної любові Бога до кожної людини і зразком відданості Божій волі. Завжди знаходьте силу в вірі, яка черпає свою поживу зі Слова Божого і Таїнств, щоб і в хворобі любити Бога та своїх ближніх.

Марія споглядає на нас так само, як на святу Бернадету. Покірна дівчина з Люрду розповідала, що Діва, Яку вона назвала «Прекрасна Пані», дивилася на неї як на особу. Ці прості слова описують повноту відносин. Убога, неосвічена та хвора Бернадета відчуває, що Марія сприймає її як особистість.

Прекрасна Пані звертається до неї з великою повагою. Це нагадує нам про те, що кожен хворий є особистістю, – саме так його належить сприймати завжди. Люди, що страждають від недуг, навіть із найважчими інвалідностями, мають гідність особи і призначення в житті; вони в жодному разі не можуть стати пустими об’єктами, навіть якщо іноді виглядають повністю пасивними, хоч насправді ніколи так не є.

Після того, як Бернадета була біля печери, вона завдяки молитві перемінила свою слабкість у підтримку інших, а завдяки любові стала здатна збагачувати ближніх і передусім присвятила своє життя для порятунку людства. Прекрасна Пані просила її молитися за грішників, – і це нагадує нам, що хворі та стражденні мають не лише бажання зцілитися, а й прагнуть жити по-християнськи й бути істинними учнями-місіонерами Христа. Бернадета отримала від Марії покликання служити хворим як сестра милосердя – і це завдання вона виконала сповна, ставши взором для наслідування кожному медичному працівникові. Отже, просімо «Непорочне Зачаття» про благодать, щоб ми завжди вміли бачити в хворому особу, котра потребує допомоги (іноді найпростішої); особу, яка несе в собі власний дар, щоби ним поділитися з іншими.

Погляд Марії, Утішительки скорботних, освітлює обличчя Церкви в її щоденному служінні людям, котрі в потребі й терпінні. Дорогоцінні плоди цих зусиль Церкви для світу страждань і хвороб є приводом дякувати Ісусові, Господу нашому: Він узяв на Себе нашу відповідальність, смиренно слухаючись волі Отця і виконуючи її аж до смерті на хресті, щоб спасти людство. Солідарність Христа, Сина Божого, народженого від Марії, виражає милосердну всемогутність Бога, яка проявляється в нашому житті (особливо якщо воно крихке, зранене, принижене, обмежене та стражденне), вселяючи силу надії, яка підіймає і підтримує нас.

Ми не можемо втратити так багато дарів людства та віри, це має допомогти нам упоратися з людськими слабкостями й, водночас, із проблемами в галузі охорони здоров’я і технологій. Відзначаючи Всесвітній день хворого, ми хочемо зробити новий внесок для поширення  культури, яка поважає життя, здоров’я і довкілля; ми можемо отримати новий імпульс для боротьби за повагу до цілісності та гідності людини,  зосібна через вирішення біоетичних проблем, захищаючи найслабших та турбуючись про навколишній світ.

Із нагоди XXV Всесвітнього дня хворого я повторюю, що єднаюся з вами в молитві й запевняю у своїй підтримці лікарів, медсестер, волонтерів та всіх людей, задіяних у служінні недужим і тим, що в потребі;  церковні й світські установи, які працюють у тій царині; сім’ї, що з любов’ю піклуються про своїх хворих родичів. Я бажаю всім вам завжди бути радісними  свідками Божої присутності й любові та наслідувати багатьох яскравих Божих подвижників. З-поміж них згадаю святих Івана Божого та Каміла де Лелліса – покровителів лікарень і працівників охорони здоров’я, а також святу Матір Терезу з Калькутти – місіонерку Божої чуйності.

Дорогі брати і сестри, всі хворі, медики і волонтери, – разом вознесімо нашу молитву до Марії, щоб Її материнське заступництво підтримувало й супроводжувало нашу віру. Нехай же Вона випросить для нас у Христа,  Свого Сина, надію на шляху зцілення та здоров’я, братерство і відповідальність, участь у цілісному розвиткові людини, і щоб кожного разу, коли здивує нас Своєю відданістю та милосердям, ми мали радісне відчуття вдячності.

О Маріє, Мати наша,
Ти приймаєш кожного з нас як сина або дочку во Христі,
підтримай стійке чекання наших сердець,
поможи нам у хворобах і стражданнях,
приведи нас до Христа, Твого Сина і Брата нашого,
і допоможи нам,
щоб ми довірилися Отцеві,  Який чинить ВЕЛИКЕ.

Усіх вас запевняю про мою неустанну молитву та передаю вам моє щире Апостольське благословення.

Ватикан, 8 грудня 2016 р. Б., у празник Непорочного Зачаття
Пресвятої Діви Марії

Франциск

Джерело: Католицький оглядач

Дорогі брати і сестри, шановні батьки і любі діти!

З нагоди свята Святого Сімейства з Назарету, але в день урочистості Пресвятої Богородиці Марії прагнемо разом з вами звернутися до теми міграції – складної, однак надзвичайно важливої і актуальної в наш час. Вона стосується життя як тієї великої родини, якою є Україна,  так і життя безлічі окремих сімей, з яких вона складається.

Знаємо, що Свята Сім’я з Назарету свого часу також була змушена до втечі, міграції до іншої країни. Невідомо, скільки років вона жила поза межами свого рідного краю, знаємо лишень, що була відкритою на Божу волю і, як тільки ангел приніс вістку про можливість повернення, негайно вирушила зворотнім шляхом.

Сьогодні багато українців, зокрема, зі Східної України, також змушені залишити свою малу вітчизну, землю, де виховувалися, зростали. Причиною цього стала війна.

Прагнемо щиро подякувати кожному, хто допоміг і допомагає біженцям. Дякуємо вам від імені усіх, котрим ви допомогли. Запевнюємо, що таким чином ви приймали Святу Сім’ю з Назарету, котра забажала розділити долю всіх емігрантських родин. Сподіваємось, що наші вигнанці незабаром зможуть повернутися до своїх домівок, і молимося про це.

Радіємо за тих, котрі отримають допомогу, організовану для України Папою Франциском, який попросив Католицьку Церкву Європи матеріально підтримати наших співвітчизників, що постраждали внаслідок війни.

Інший біль, на якому сьогодні хочемо зосередитись, пов’язаний із залишенням України тисячами чоловіків та жінок, юнаків та дівчат, котрі у пошуках кращого життя вирушили до інших країн. Прагнемо, насамперед, особливо відзначити і вшанувати ті, зокрема, подружжя, котрі, попри труднощі, обирають для проживання землю, подаровану їм Богом. Щиро захоплюємось і поважаємо тих, котрі не піддаються спокусі добробуту і не залишають своїх родин.

Дорогі батьки! Як добре, що ви відважно обираєте любов і вірність. Ваші діти будуть безмежно вдячні вам, навіть якщо їхні друзі матимуть модніше вбрання, дорожчі телефони чи комп’ютери. Ви даєте їм найважливіше: сім’ю, родинну любов, близьку присутність батька і матері в кризових ситуаціях їхнього дорослішання. Своїм прикладом ви підтверджуєте важливу істину: щастя залежить від Божого благословення, а не від матеріального добробуту.

Щоб краще переконати вас у правильності такого вибору, хочемо навести вам приклад із Біблії – історію Авраама і його родича Лота. Одного разу слуги Авраама і слуги Лота посварилися між собою за криницю. Тоді Авраам зустрівся з Лотом і сказав: «Глянь на цю прекрасну землю і вибери, де хочеш жити. Якщо ти підеш вправо, я піду вліво. Якщо ти підеш вліво, я піду вправо». Лот уважно розглянувся і побачив, що околиці Содоми й Гоморри – дуже родючі й багаті землі. Тож вибрав їх. Але згадаймо, що трапилося згодом, внаслідок чого Лот мусив втікати. В Авраама була віра, називаємо його батьком усіх віруючих. Завдяки вірі він розумів: щастя не залежить від кращого чи гіршого місця на землі, лише від Божого благословення.

Вам, котрі теж прагнете покластися на Бога, а щастя своєї родини довірити Божому благословенню, дякуємо за таку поставу і уділяємо особливого благословення. Хочемо допомагати вам і підтримувати.

Існують різні причини  міграції, та, мабуть, завжди з’являється смуток, коли хтось залишає свою Батьківщину, особливо коли не має наміру повертатися. Ситуація справді складна, і труднощі, що їх переживає нині молодь і молоді сім’ї, дуже великі. Зрозумілим є прагнення кращого життя, але варто запитати себе, чи справді вигідніше і комфортніше життя є ліпшим? За кордоном можна здобути матеріальні блага, але чи надасть це сенсу вашому життю? Це правда, що в Україні важко, і не лише з приводу війни та зубожіння усього суспільства. Тотальна корупція нищить майже все. Багато хто переконаний, що по-іншому в нас не буде. Люди не вірять, що може бути інакше, що можна жити достойно і гідно. З’являється розчарування, гіркота, навіть цинізм, підступно вкрадається до серця розпач і агресія, бо в черговий раз не вдається осягти довгоочікуваної мети, бо здається, що жертва життя і здоров’я стількох людей вкотре залишається змарнованою.

Потрібен реальний погляд на те, що відбувається у нашій Батьківщині. Зрозуміло, що багато хто не бажає жити у суспільстві, охопленому корупцією. Однак нашою і вашою місією є те, аби це змінити. Неможливо досягти чогось за допомогою одних лише добрих прагнень. Потрібна велика, кардинальна праця. Необхідне визволення людини з егоїзму і страху. Ми знаємо, що цього можна досягти лише з допомогою Ісуса Христа. Зустріч з Христом повертає надію і віру в те, що все може бути по-іншому. Як добре, що є ще багато тих, котрі не бояться взяти свого хреста і жити любов’ю, у місці, визначеному їм Богом.

Радіємо, що можемо служити вам, що Церква є з вами, що в Церкві можете знайти середовище підтримки і розвитку. Пам’ятайте, що найважливіша революція відбувається у святинях і місцях наших зустрічей – там, де людина має шанс зустріти Бога. Лише зустріч із Богом змінює людину і дає силу, щоб через добро, правду і любов змінювати корумпований, безбожний і повен страждання світ.

Звертаємося до молоді: будьте відважні, Бог любить Вас, має для Вас чудовий план – план любові, не бійтеся жити, любити і змінювати цей світ.

Багато хто з вас приїхав до своїх домівок на святковий різдвяний та новорічний час. Просимо вас – після закінчення навчання – обов’язково поверніться в Україну! Завжди шукайте, питайте з покорою, якою є Божа воля. Чи справді Бог хоче, щоб ви залишили Україну і свою батьківську землю? Від вас залежить, що буде на цій землі, чи будемо повторювати слова: «Хотіли, щоб було якнайкраще, а вийшло, як завжди», чи все буде по-іншому. Ми знаємо, що може бути інакше, бо Христос дає силу до іншого життя. Христос чекає на вас, не піддайтеся спокусам вигоди і кар’єри, життя – це щось більше!

Неможливо оминути ще однієї, мабуть, найболючішої теми. Мова йде про драматичне становище, в якому часто опиняються родини, у яких батько чи мати, або навіть обоє, залишають дітей, залишають одне одного і їдуть за кордон. Розуміємо, як складно буває знайти в Україні працю, особливо таку, що дозволяла б утримувати сім’ю. Та слід пам’ятати, що кожна тривала розлука завдає переважно непоправного удару по родині. Навіть якщо чоловік з дружиною зберігають вірність одне одному, то, зазвичай, після повернення дуже важко відбудувати колишню, першу єдність, а часто навіть неможливо. Більшість з тих, котрі виїжджають, пояснюють, що зважуються на цей крок заради сім’ї, дітей. Однак – як же часто буває, що, коли здобудуться омріяні гроші, подружжя і сім’ї вже немає, а діти пішли своїм власним шляхом, часто повним страждань і гріха.

В Євангелії Ісус говорив про людину, котра шукала любові, щастя, свободи, бо їй було важко на душі. Господь допоміг їй, звільнив з неволі диявола, що мучив її. Злий дух відійшов, але за якийсь час вирішив повернутися, подивитися, як виглядає життя тієї людини. Зовні воно було не найгіршим, однак злий дух відразу спостеріг, що серце людини порожнє. Тож попросив про допомогу інших злих духів і вже разом з ними повернувся до своєї жертви. Святе Письмо каже, що становище цієї людини стало гіршим, ніж на початку (пор. Лк 11, 24-26).

Мабуть, це Боже слово можна віднести також до проблеми, що торкається багатьох сімей. Були хлопці й дівчата, котрі шукали любові, не бажаючи жити самотньо й егоїстично. Господь дав їм зустріч, знайомство, любов, подружній зв’язок, освячений таїнством подружжя, сім’ю. Багатьох з них Господь обдарував потомством. Як це прекрасно! Але за якийсь час хтось з них виїхав за кордон. Разом з цим зникла єдність від перебування разом, яка є першочерговою умовою щасливого подружжя і сім’ї. Без великих зусиль злий дух почав нищити їхні відносини, схиляти навіть до зради. Діти втратили контакт з батьками. Часто у своїх пошуках заповнення порожнечі, що мала бути наповнена батьками, вони піддалися маніпулюванням і поневоленням. Грошей і комфорту було більше, але стан кожного з членів сім’ї став гіршим, ніж на початку.

Звертаємось до кожного, хто має намір залишити свою сім’ю з метою знайти засоби, аби її забезпечити. З великою покорою, в Божій присутності, вслухаючись у голос власного сумління та в голос сердець своїх близьких, чоловіка або дружини, дітей, запитайте себе: якою є Божа воля? Чи справді Бог хоче, щоб я залишив свою сім’ю? Чи справді це необхідно? Якщо довіритесь Богу, Він благословлятиме вас в Україні, підтримуватиме вашу родину і допомагатиме їй щасливо жити, адже Він є нашим люблячим Батьком.

На завершення повернімося до Святої Сім’ї з Назарету. Так, саме до Назарету, до їхньої маленької і бідної Батьківщини, окупованої римлянами. Назарет був дуже маленькою місцевістю, а над його мешканцями полюбляли насміхатися.  Та саме в Назареті відбулося Втілення, Бог став людиною, з Назарету вийшло спасіння для всіх народів.

Ось таємниця, котру хочемо вам показати: Бог обирає те, що мале в очах світу, щоб чинити великі справи. Те, що автентичне і справді добре й велике, починається з чогось малого, з життя у сім’ї, у своїй малій Вітчизні, у відкриванні любові близьких і любові Бога. З цього відкриття і пережитого досвіду народжується єдина революція, котра змінює історію на краще.

Бажаємо вам і собі мужності до прийняття свого хреста, своєї родини, свого місця походження і народження. Пам’ятаймо: щасливими будемо лише з Богом.

Бажаємо вам у новому, 2017 році Божого благословення на щодень, щоби ваші серця були повні любові й доброти, щоби ваші діти народжувалися і росли в атмосфері миру та безпеки.

Богородиця Діва нехай буде вашою доброю Матір’ю і заступницею в усіх проблемах.

Від усього серця благословляємо вас!

Митрополит Львівський разом із єпископами України

Свято Святого Сімейства, 30 грудня 2016

Джерело: epyskopat.org

Сім’я є найстаршою інституцією на Землі. Вона існувала до появи таких видів укладу людського життя, як народ, нація чи держава. Протягом тисячоліть саме в сім’ї найглибше проявляється любов та відповідальність, вірність та відданість, служіння та жертовність. Значення сім’ї для суспільства також неоціненне, тому що вона є джерелом соціального капіталу, який складається з низки чеснот, зокрема чесності, працьовитості, довіри та вміння працювати разом.

У день Братньої зустрічі, 25 листопада 2015 року Божого

ДЖЕРЕЛО: Департамент інформації УГКЦ