Урочистість Пресвятого Серця Ісуса

Із самих ранніх часів Церква вшановувала жертовну любов Христа до людей, для якої існували різноманітні символи. У давнину це був образ Доброго Пастиря. У Середні століття набув поширення культ п’яти Христових ран і увінчаною тернями глави Христової. Тоді ж виник і культ Серця Ісуса (як продовження і розвиток культу головною з п’яти Його ран – в боці), який поступово набирав силу. Його сліди можна виявити, зокрема, в монастирях цістерціянок в Саксонії в XIII столітті (ведіння св. Матільди і св. Гертруди Хельфтської), в життєписах середньовічних святих, в практиках домініканського, францисканського і картезіанського орденів. Однак помітним явищем в церковному житті він став вже в Новий Час. Шанування Серця Ісуса практикувалося серед послідовників devotio moderna («нового благочестя», прийнятого в громадах «Братів спільного життя» в Нідерландах), підтримувалося деякими членами нових чернечих орденів, які виникли в XVI столітті – єзуїтами і ораторіанамі, а також «старих» орденів – бенедиктинцями, кармелітами, францисканцями, і відомими в Європі вчителями аскетики.

Французький священик епохи Людовика XIV (друга половина XVII століття) св. Жан Ед у 1672 році, з дозволу духовної влади, вперше відслужив Месу Серцю Ісуса. Він же став засновником однієї з традицій шанування Серця Ісусового у Франції. Величезну роль у поширенні культу Серця Ісуса зіграли містичні видіння черниці Маргарити Марії Алакок. Ісус явився їй в октаву свята Божого Тіла у 1675р. і повелів домагатися встановлення свята на честь Його Серця. Сестра Алакок отримала підтримку з боку свого духівника-єзуїта Клода де ла Коломб’є. У 1684р. побачила світ книга Коломб’є з описом видінь Маргарити Марії, у 1691р. – біографія Маргарити Марії, що належить перу єзуїта Жана Круазе, а в 1698р. – її власна книга про шанування Серця Ісуса. Всі вони користувалися величезною популярністю в середовищі французького духовенства, чернецтва і побожних мирян. Деякий час форми вшанування Святого Серця, що сходять до отця Жана Еда, існували паралельно з традицією Маргарити Марії Алакок і отця де ла Коломб’є. Згодом обидва рухи злилися воєдино.

Шанування Серця Ісусового ширилося, виникали численні братства, присвячені «Святому Серцю». У 1720р. зафіксовано перше публічне – поза монастирських стін і приватних богослужінь церковних братств – поклоніння Серцю Ісуса і загальна посвята йому. Це сталося в Марселі під час епідемії чуми. Однак Рим довго зволікав з встановленням відповідного свята. Нарешті, Папа Климент XIII напівофіційно затвердив його для Франції в 1765р. У 1794 році Папа Пій VI у своїй буллі «Auctorem fidei» захищав шанування Серця Ісуса від нападок янсеністів, які стверджували, що неприпустимо поклонятися тілесному серцю, відокремленому від повноцінної особистості Ісуса Христа.

У 1856р. Папа Пій IX проголосив свято Серця Ісуса обов’язковим для всієї Церкви. Папа Лев XIII в 1889р. підняв його ранг до найвищого (solemnitas – «урочистість») і закликав посвятити увесь світ Серцю Ісуса. До цього подібна практика існувала лише в окремих монастирях і братствах, проте в 1875 році – в ознаменування 200-річчя явлення Ісуса Маргариті Марії Алакок – такі посвяти пройшли по всьому католицькому світу. 11 червня 1899р. Папа Лев XIII сам присвятив Серцю Ісуса все людство, назвавши це «великим діянням» свого понтифікату. Про це посвячення його попросила португальська черниця Марія Святого Серця з конгрегації Доброго Пастиря, що стверджувала, що її про це, в свою чергу, попросив Сам Ісус Христос. Вона померла в день свята Пресвятого Серця, за два дні до «великого діяння» Льва XIII. Лев XIII також затвердив Вотивну Месу Серцю Ісуса, яка відтепер повинна була відбуватися кожної першої п’ятниці місяця.

У першій половині XX століття, в період найтяжчих випробувань, що випали на долю європейського людства, культ Серця Ісуса став особливо популярний. У цей час були канонізовані предтечі шанування Пресвятого Серця: сестра Маргарита Марія Алакок – в 1920р., о. Жан Ед – в 1925р. (у 1903 році папа Пій IX проголосив Еда носієм героїчних чеснот і присвоїв йому титул «автора богослужінь Святішому Серцю Ісуса і Святому Серцю Діви Марії»), а о. Клод де ла Коломб’є був зарахований до лику блаженних у 1992 році.

Папа Пій XII присвятив шануванню Серця Ісуса спеціальну енцикліку (1956р.). Різкі протести проти культу Серця Ісуса лунали в таборі янсеністов (опозиційний рух в Католицькій Церкві XVII-XVIII століть, врешті-решт відокремився від неї) і серед богословів-раціоналістів епохи Просвітництва.

Вже в XX столітті спробу дати більш глибоке обґрунтування практиці шанування Серця Ісуса зробив найвизначніший німецький богослов-єзуїт Карл Ранер. Він вказав на символічне значення «серця» як пра-Слова, пра-Поняття, на якому ґрунтуються Святе Письмо і стародавня церковна практика, а також як центру особистості, осередку людського «я» як такого. Тим самим ми можемо говорити про богословсько-антропологічних підставах даного культу. Серце Ісуса – це центр Його сприйнятої іпостассю Слова людяності, сповнене милосердної любові Боголюдство Христове.

Літургійні тексти свята підкреслюють необхідність уподібнення серцю Ісуса і вмінню пізнавати Його в братах, а префація вказує на пробите списом Серце Ісуса як джерело освячуючої благодаті таїнств Хрещення та Євхаристії, без яких неможливо Спасіння.

У сучасному церковному календарі Серцю Ісуса, окрім особливого свята, присвячується кожна перша п’ятниця місяця і весь місяць червень.

« »
Скринька для пожертв

Парафія святого Миколая

Copyright © 1898-2018 Усі права застережено.

Повне або часткове використання матеріалів сайту дозволяється лише за умови посилання
(для інтернет-видань - гіперпосилання) на http://www.snicola.net